Елементарно, Ватсоне. Він воскрес!

Адже саме воскресіння Ісуса з Назарету з мертвих є тим, що робить християнство християнством. Без віри у це – а отже і без віри у те, що віруючі у Христа також воскреснуть – християнство стає звичайним набором правил та обмежень, роблячи своїх послідовників найбільш нещасними з усіх людей на землі. Як написано в Біблії: «Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей!» (1 до Коринтян 15:19, UBIO)

Але у сучасному світі релятивізм настільки заполонив голови та серця людей, що навіть деякі християни почали думати, що кожен має право на свою правду, а тому не відстоюють воскресіння Христа як історичний факт. Ідею, що Ісус з Назарету повстав з мертвих на третій день, сприймають більше як важливе відкриття, яке описане в Біблії, у яке просто мають повірити. Його часто не розглядають як реальну історичну подію, справжність якої можна довести.

Головна теза статті полягає у тому, що у питанні доказовості факту воскресіння Ісуса Христа історія стоїть на боці християн.

Зважаючи на те, що дану тему детально досліджували науковці більш компетентні та досвідченіші, ніж автор статті, метою останнього є зробити короткий огляд лише декількох фактів, аби нагадати читачеві про те, що християнство – це віра, яка виникла у певному місці, у конкретний час, серед визначеної групи людей і тісно пов’язана з реальними подіями та історичними фактами.

Хоча важливу роль у християнстві грає Божественне відкриття, проте коли мова заходить про життя, смерть та воскресіння Ісуса Христа, ми звертаємося до конкретних письмових джерел, які мають солідну достовірність поряд з іншими стародавніми історичними джерелами, які дійшли до наших днів.

Звідки ми дізнаємося про воскресіння Христа?

Те, що Ісус з Назарету був реальною історичною постаттю, вже не викликає сумнівів, навіть, наприклад, серед таких солідних нерелігійних видань як National Geographics. Серед джерел, які вказують нам на те, що Він помер і воскрес з мертвих, варто зазначити наступні:

1. Традиція сповідання віри, описана апостолом Павлом у Першому посланні до коринтян 15 розділі
2. Усні свідоцтва про воскресіння, записані пізніше (наприклад, свідоцтво апостола Петра у день П’ятидесятниці, пізніше записане Лукою у книзі Дій святих апостолів)
3. Записані свідоцтва, найяскравішими з яких є чотири євангелія
4. Свідчення істориків-нехристиян.

Один з апостолів ранньої церкви Павло писав:

«Звіщаю ж вам, браття, Євангелію, яку я вам благовістив, і яку прийняли ви, в якій і стоїте, якою й спасаєтесь, коли пам’ятаєте, яким словом я благовістив вам, якщо тільки ви ввірували не наосліп. Бо я передав вам найперш, що й прийняв, що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням, і що з’явився Він Кифі, потім Дванадцятьом. А потім з’явився нараз більше як п’ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочили. Потому з’явився Він Якову, опісля усім апостолам. А по всіх Він з’явився й мені, мов якому недородкові. Я бо найменший з апостолів, що негідний зватись апостолом, бо я переслідував був Божу Церкву». (1 до Коринтян 15:1-9, UBIO, виділено автором)

Так як ми маємо всі підстави довіряти даному тексту, як і решті аналогічних текстів, що дійшли до нас з тих часів, ми бачимо тут заснування традиції передачі історичного факту від очевидців до неочевидців. Причина, за якої Павло пише дані слова, полягає у тому, що він намагається ще раз запевнити своїх читачів з Коринту (і усіх, хто читає це послання пізніше) у тому, що смерть і воскресіння дійсно мали місце, і цьому є живі свідки (хоча деякі вже на той момент померли, у тому числі через свою віру в Ісуса Христа).

Цікаво, що у наведеному уривку, окрім учнів Ісуса, які слідували за Ним під час Його земного служіння, Павло окремо згадує скептика та відкритого антагоніста, які теж стали свідками воскресіння Христа. Скептиком був Яків, рідний брат Ісуса, який, згідно зі свідоцтвом у Євангеліях, не вірив, що його Брат є Месією. Проте ситуація змінилася, коли після смерті Христос з’явився Якову, що стало основою для його віри та посвяченого служіння. Саме цей колишній скептик напише потім послання до розпорошених юдеїв, у якому говоритиме про радість серед випробувань та справжню християнську віру, яка супроводжується ділами.

Відкритим антагоністом свого часу був сам Павло, який ще маючи ім’я Савл та бувши членом фарисейського руху, ревно переслідував послідовників Ісуса Христа. Його чудесне навернення дорогою в Дамаск та подальше служіння у ранзі апостола (тобто того, хто був свідком воскресіння Ісуса Христа), показує нам, що у поширенні новини про воскресіння було щось більше, ніж вигадка. Учні не намагалися видати бажане за дійсне, а говорили те, що реально пережили – зустріч з Тим, хто помер, а потім воскрес.

Важливе також те, що Павло зазначає кількість тих людей (понад п’ятсот), яким з’явився Христос після Свого воскресіння. Така деталізація натякає нам на те, що цей фрагмент – не просто релігійна настанова новонаверненим, а послання, яке передає очевидець тим, хто є віддаленими від цієї події у просторі і часі. Ми виходимо з того, що Павло дійсно пережив чудесну живу зустріч з Христом після Його воскресіння та вознесіння. І це носить ознаки свідчення, яке історична наука має вважати за правдиві, незважаючи на те, що хтось може не вірити у можливість воскресіння мертвих.

Детально розглядати друге та третє джерело з наведеного вище переліку ми не будемо, адже читач, хоч трохи знайомий з текстом Нового Заповіту, може сам навести перелік фрагментів, де міститься детальний опис подій, пов’язаних з воскресінням та подальшим явленням Ісуса учням.

Існує думка, що текст євангелій не варто сприймати буквально. Але деталі, які можна бачити у цих текстах (точна вказівка власника гробу, куди клали тіло Христа, наявність жінок, які точно знали місце поховання, наряд з воїнів, які стерегли вхід у гробницю, печатки тощо) штовхають читача до розуміння, що тут описувалися реальні події, а не якась алегорична байка, яка мала лягти в основу нової всесвітньої релігії. Говорячи про значення чотирьох Євангелій та постання Павла, Вільям Крейг зазначає, що «у нас є надзвичайна кількість зі щонайменше п’яти незалежних джерел про поховання Ісуса, деякі з яких надзвичайно ранні». У поєднанні з фактом порожнього гробу (про це більш детально говоритимемо далі) ці джерела представляють вагому історичну цінність.

Варто зупинитися на питанні свідчень істориків-нехристиян. Доктор Томас Фінеган пише, що, наприклад, Йосип Флавій, римо-єврейський історик, який писав близько 93 р. н. е., підтвердив не лише існування Ісуса, але й той факт, що він був «мудрою людиною», «вчителем» і «виконавцем різних див», згадує про Його розп’яття. Також Фінеган зазначає, що близько 116 р. н.е. Тацит, римський сенатор і історик, писав про те, як Нерон катував християн, і додав, що Христос «зазнав надзвичайної кари за часів правління Тиберія від рук одного з наших прокураторів, Понтія Пилата». Хоч наведені вище свідчення істориків не говорять безпосередньо про воскресіння Ісуса з мертвих, проте вони достеменно свідчать про Його життя та розп’яття.

Тож, розуміючи, що автентичність та надійність цих джерел є визнаною, можемо безпосередньо перейти до розгляду тих тверджень, які показують, що воскресіння Христа мало місце.

3+1 факти, про те, що Ісус Христос дійсно воскрес

Розглянемо три основні факти, які свідчать про те, що воскресіння мало місце:

1. Могила порожня
2. Зміна в учнях та зародження руху, який триває вже 2000 років
3. Поява Христа після воскресіння перед більш ніж 500 людей.

Факт пустої могили, куди перед пасхальною суботою поклали тіло мертвого Сина Божого, не викликає жодних сумнівів. Навіть сам факт появи теорії про те, що це послідовники Ісуса прийшли та викрали тіло свого Вчителя, свідчить про те, що у гробниці тіла не стало. Та й неважко уявити ситуацію, що якби учні почали проповідувати про воскресіння Христа, а у цей момент у гробі гнило мертве тіло, їм би банально не йняли віри. Звідки тоді взялися тисячі навернених у перші ж дні служіння після дня П’ятидесятниці? Тобто свідоцтво учнів мало яскраве підтвердження.

Теорія про те, що тіло було викрадено не учнями, а противниками Назарянина, також не витримує критики, адже тоді в умовах поширення нового вчення, вони могли б швидко усе спростувати, показавши мертве тіло. Але, наскільки нам відомо, цього не сталося. Та й факт, що біля гробу мала стояти варта, якраз аби попередити сценарій з викраденням, свідчить про абсурдність цієї теорії.

Не будемо ми також детально зупинятися на теоріях про те, що закатований Ісус не помер, а просто знепритомнів, потім прийшов до тями, відвалив камінь гробу та вийшов, а також подібних «поясненнях» – адже вони не тягнуть і на найменшу долю імовірності.

А тепер щодо учнів та того широкомасштабного руху під назвою «християнство», яке на сьогодні охопило весь світ. Як ми розуміємо, послідовники Ісуса з Назарету, які були свідками Його затримання, суду, катувань та розп’яття, були вкрай деморалізовані. Вони щойно почали вірити, що Ісус справжній Месія, як тут Його вбили і вже поклали у гробницю. Більше того, вони тепер ще й перелякані, що і на них очікують переслідування за те, що вони підтримували «лже-вчителя»: учні розбіглися у Гетсиманії, Петро тричі зрікся свого Вчителя, учні потім зібралися за зачиненими дверима через страх перед юдеями. Тобто, говорити про те, що в учнів могла народитися ідея поширювати вигадку, що Христос воскрес – не варто. Адже, якби це дійсно була вигадка, то як пояснити таке швидке її поширення і готовність її носіїв померти за те, у що вони вірять. Сам факт, що з усіх дванадцяти апостолів природною смертю помер тільки Іван Благовіст (а решта були вбиті за свою віру), говорить про те, що у них були міцні підстави вірити у воскресіння.

Лише воскресіння та явлення Ісуса могло дати такий потужний імпульс для поширення нової системи вірування, яка і по сьогоднішній день здатна трансформувати цілі суспільства.

Як група пригнічених, наляканих, зневірених простаків стала потужним рухом, який не просто поширився моментально у Єрусалимі (Дiї 5:28), а й охопив усю Римську імперію, а потім і весь світ? Лише воскресіння та явлення Ісуса могло дати такий потужний імпульс для поширення нової системи вірування, яка і по сьогоднішній день здатна трансформувати цілі суспільства.

І навіть якщо хтось і спробує говорити про те, що християнство – це віра «безграмотних рибалок», свідчення про явлення воскреслого Христа понад 500 різним людям говорить про те, що Учитель подбав, щоб ствердити чималу кількість людей у Своєму воскресінні. Хоча серед них, як вже зазначалося, були і скептики та явні противники, які потім повірили у вчення Христа.

Варто зазначити, що поєднання цих трьох аргументів створює міцний доказ того, що воскресіння Ісуса з Назарету – це не просто те, у що вірять християни, а це реальний факт, очевидці якого передали його далі і тепер він шириться по всьому світу ось вже близько двох тисячоліть.

Ще один цікавий факт, який не залишає байдужим при дослідженні історії перших християн, полягає у тому, що на деяких склепах І ст. н. е. та у катакомбах, де, як ми знаємо, ховалися від переслідувачів ранні християни, можна побачити зображення хреста. Сьогодні для українця в православній культурі у цьому немає нічого дивного, але не потрібно забувати, що хрест був на той час знаряддям найганебнішої страти. Вважається, що серед поважних римлян слово «хрест» не можна було навіть вживати у розмові – таку відразу воно викликало у людей. Але для християн вже тоді хрест асоціювався зі смертю та воскресінням Месії, з тим, що на хресті були залишені усі їхні гріхи. Що, як не впевненість у тому, що Христос справді воскрес після розп’яття, могло надихнути людей використовувати хрест як один зі своїх символів?

Історичний факт, який впливає на майбутнє

Зрештою, хотілося б сказати кілька слів про практичне значення віри у воскресіння Ісуса-Месії. Хоча важливим для кожної людини є особиста віра та відносини з Богом, сьогодні, як ніколи, ми повинні відстоювати факт, що це найвеличніше з усіх чудес мало реальне місце на лінії історії. Адже це не просто доводить істинність того, що вже сталося, але показує, що ще чекає на людство у майбутньому. Якщо Христос справді воскрес, то Він має прийти знову, як про це говорить Біблія. Другий прихід Месії матиме на меті становлення Його Царства та створення нового неба та нової землі – нового світу без страждань, хвороб та несправедливості. Світу, у якому зло буде остаточно переможене.

У конкретний час світової історії відбудеться і другий прихід Месії!

Усвідомлення того, що воскресіння – реальний історичний факт, дає підстави вірити, що у конкретний час світової історії відбудеться і другий прихід Месії!

Христос воскрес – справді воскрес!