ПАНДЕМІЯ ЯК ГЛОБАЛЬНИЙ ВИКЛИК ДЛЯ ГЛОБАЛІЗМУ

19 березня 2020 р. \ оновлено 22 лютого

Глобальні потрясіння (війни, стихійні лиха, епідемії), що час від часу трапляються навіть у розвинених державах, стають справжнім екзаменом міцності системи та вірності обраного курсу держави. Великі виклики змушують нас пристоcовуватися до нових умов, шукати нові можливості й шляхи подолання викликів.

Нещодавно католицький історик доктор Роберто де Маттей опублікував відео із власними роздумами щодо соціально-політичного значення пандемії коронавірусу та корективами, які вніс карантин в глобальну політику. Історик розмірковує на тему ролі Бога у даній ситуації. За його словами, Господь контролює те, що відбувається в світі та впливає на глобальні процеси: “Теологія історії говорить нам, що Бог винагороджує та карає не лише людей, але й колективи та соціальні групи: сім’ї, нації, цивілізації”.

Окрім цього де Маттей наводить історичну аналогію з XIV століттям, коли в Європі лютувала чума. Обидві епохи подібні, адже і сьогодні, і близько семи століть тому можна спостерігати серйозну духовну кризу й занепад сформованої цивілізації. Глобальні виклики XIV століття (голод, епідемії, війни) в той час пояснювалися як “Божа кара”; деякі теологи сьогодення теж говорять про це.

Далі історик розмірковує на тему трансформації політичної й економічної системи людства та змін світового рівня після пандемії. Він говорить, що хаос, породжений коронавірусом є складовою глобалізації, однак цей же хаос її і знищує.

Де Маттей наводить італійську медицину та фінансову систему як приклад вразливості економічного глобалізму: “Це може спричинити крах італійської медичної системи та мереж постачання, які керують національною економікою. Центральні банки не зможуть запобігти фінансовій катастрофі”.

Краху зазнає глобалізм і в соціальній сфері: «Глобалізація фактично руйнує простір і розширює відстані: сьогодні ключовим фактором для виходу з епідемії є соціальна відстань, ізоляція особистості. Карантин діаметрально протилежний “відкритому суспільству”, на яке сподівався Джордж Сорос. Концепція людини, типова для певної школи філософського персоналізму, занепадає ».

Дійсно, коронавірус і карантин, запроваджений в багатьох державах підштовхує людей до формування нових соціальних відносин, певною мірою стимулює автономність і самостійність, суттєво обмежує “культурний обмін”.

Один лише факт введення загальнонаціонального карантину на кілька тижнів обмежив мобільність людей, а перекриття кордонів і скасування сполучення між областями й регіонами змушує залишитися вдома. Це хоч і штучне, проте відчутне переривання економічних і соціальних зв’язків, що точно перешкоджатиме глобалізації. Вже скасовані низки міжнародних заходів: конференції, спортивні змагання і турніри, конкурси тощо.

І хоча пандемія – це класичний глобальний виклик, проте в такі складні часи всі зосереджуються над локальним вирішенням проблеми. Більшість країн, що зіткнулися з поширенням вірусу, не поспішають брати активну участь в наднаціональних заходах боротьби з хворобою, а натомість зосереджуються на національному рівні впровадження відповідних заходів.

Сьогодні всі розуміють, що форма поширення вірусу та швидке переростання епідемії в пандемію – це наслідок саме глобалізації. Відкриті кордони, ведення бізнесу одночасно на кількох континентах, масовий туризм і постійне курсування людей між континентами зробили свою справу: за кілька місяців вірус із одного китайського міста поширився на більшість країн світу.

Коронавірус не є першою і тим паче останньою епідеміологічною загрозою. Подібні хвороби існували завжди. Але саме зараз світ досяг того рівня глобалізації, що будь-який вірус чи локальна інфекція може становити серйозну загрозу для світової системи охорони здоров’я.

Ці виклики потребують глобальних рішень, а тимчасове перекриття кордонів і скасування Шенгену не вирішить проблему остаточно. Коронавірус поставив світ перед серйозним вибором: або залишити все як є і по завершенню пандемії повернутися до звичних глобалізаційних моделей співпраці до наступної епідемії чи вжити довготривалих заходів і переглянути політичні й економічні форми інтеграції на користь національної направленості й більшої автономності.