В даний час одним з моїх занять є редакція російського перекладу книги канадського астрофізика і християнського апологета Х'ю Росса «Чому Всесвіт такий, як він є».
У нього є й інша книга на цю тему «Designed to the Core». У цих книгах Х'ю Росс з великими подробицями описує ту картину космосу на найбільших масштабах, яку пропонує нам сучасна астрофізика. Картина ця, що склалася протягом кількох останніх десятків років, вражаюча і буде цікавою навіть тим, хто не поділяє метафізичної позиції автора. Я не переказуватиму змісту книги. Натомість я спробував, у вигляді коротких тез, дати її логічний каркас.
Теза
У рамках картини світобудови, що склалася за останні півстоліття, розумна істота – homo sapiens, виникає як результат тривалого процесу космогенезу, в ході якого у Всесвіті з'являються все більш і більш складні форми. Беручи свій початок з елементарних частинок і завершуючись людським мозком, чиї нейрони пов'язані практично нескінченною кількістю зв'язків, процес ускладнення поділений на етапи, жоден з яких не можна пропустити для його завершення. Закони, за якими відбувається ускладнення, ретельно оркестровані, що виключає будь-які варіації щодо як їхньої загальної форми, так і деталей, так само як і початкових умов створення таких, як маса Всесвіту та її нікчемна початкова ентропія. З усього цього можна зробити висновок про «дружність космосу для життя», а також і про те, що ця дружність є не випадковістю, а плодом Розумного Замислу. На користь останнього висновку говорить те, що Космос виявляється ідеальним для пізнання його розумними істотами. Його закони досить складні для того, щоб бути адекватними поставленому завданню забезпечення створення розумних істот і, з іншого боку, досить прості, що дає цим істотам можливість їх відкрити.
Антитеза
Висновок про дружність космосу розумного життя заперечується тими, хто свідчить про те збіг якої великої кількості різних чинників забезпечило придатність життя нашого космічного будинку – планети Земля. Тут і її розташування щодо Сонця, і наявність у Землі магнітного поля, і присутність відповідного супутника – Місяця, і наявність у сонячній системі планет гігантів, що відводять від Землі потоки метеоритів, і те, що сонячна система знаходиться у відносно темній області Всесвіту, де сумарне випромінювання сусідніх зірок та галактик не заважає життю. Х'ю Росс методично перераховує всі ці фактори, кількість яких настільки велика, що їхнє перерахування вимагає цілої книги, пояснюючи їх значення. Якщо прийняти цю аргументацію, виходить, що Всесвіт, як ціле, зовсім не є дружнім для життя, яке, мабуть, є якщо не зовсім унікальним, то виключно рідкісним явищем.
Додамо до цього, що ті ж дані астрофізики, які говорять нам про роль глобальних факторів у існуванні нашої цивілізації, говорять і про стислість тимчасового проміжку, відміряного на її існування. Він оцінюється у кілька десятків тисяч років, що мізерно навіть у порівнянні з масштабом існування життя істот, наділених нервовою системою (близько 500 млн. років). Зауважимо, що ця оцінка заснована виключно на фізичних факторах, таких як, наприклад, стабільність Сонця, активність якого зростатиме в міру прогорання водню. Таким чином, навіть якщо допустити існування інших цивілізацій, стислість їхнього життя і віддаленість від нас виключають будь-яке спілкування, що вирішує відомий парадокс Фермі («де ж вони, раз у Всесвіті стільки планет?»).
Синтез
Протиріччя між тезою та антитезою знімається, якщо взяти до уваги факт пізнаваності. Якби унікальність нашого становища обмежувалося лише вигодами виживання, його можна пояснити випадковістю у дусі дарвінізму і мультиверса («інакше ми його не обговорювали»). Однак це не так, оскільки існування дискусії на цю тему передбачає щось більше, ніж наявність у нас розуму і мислення. Вона передбачає знання фактів. Мешканці планети Саракш у фантастичному романі Стругацьких «Залюднений острів», через особливості атмосфери своєї планети, були позбавлені можливості споглядати зоряне небо з усіма його чудесами. Цілком зрозуміло, що дискусій на тему про Антропний Принцип там не виникало; для них не було жодного матеріалу. А в нас він є; як пояснює Росс, позиція нашої цивілізації в просторі і в часі унікальна ще й тим, що дозволяє нам найкращим чином вивчати Всесвіт з його історією, що врешті-решт призвела до нашої в ній появи.
Отже, як це не дивно припустити синам космічного віку, але можливо, що людство самотнє у Всесвіті. Йому відведено відносно невеликий термін, якусь частину якого ми вже використовували. Нехай так, але все це не скасовує того завдання, яке поставлено перед нами. Про неї в «Божественній Комедії» говорить Одіссей:
О браття, - мовив я, - пройшли вже ви
Крізь сотні тисяч лих на захід дальній!
Недовгий строк потратьте життьовий,
Що вам лишився, на відповідальні
Ще дальші подорожі в світ сумний,
Щоб вслід за сонцем, землі зріть печальні.
Тож пригадайте, ви чиї сини,
Бо ви народжені не животіти,
А знання й честь нести у світ ясний.
Олексій Цвелік, фізик-теоретик, автор книги «Життя у неможливому світі. Короткий курс фізики для ліриків».