Філософія Алвіна Плантінги

В числі основних напрямків діяльності Алвіна Плантінги знаходиться епістемологія. Одне з основних питань епістемології - це питання про природу знання. В своїй книзі "Warrant: The Current Debate"^[1] Алвін Плантінга піддав критиці теорії знання, які було запропоновано до нього, а в книзі "Warrant and Proper Function"^[2] запропонував свою теорію, в рамках якої спробував врахувати переваги попередніх теорій, усунувши при цьому їх недоліки. Нова теорія знання отримала назву "правильний функціоналізм". Вона передбачає, що знання представляє собою істинне переконання, яке є результатом роботи пізнавального процесу, який функціонує правильним чином в сприятливому середовищі та успішно націлений на формування істинних переконань. Дана теорія є цінним вкладом в епістемологію, який призвів до широкого обговорення серед філософів. Її згадують в багатьох серйозних працях, пов'язаних з теоріями знання, і вона має своїх захисників серед сучасних філософів - наприклад, Майкла Бергманна, Тайлера МакНабба та Ендрю Муна.

Теорія правильного функціонування є вкладом не лише в загальну епістемологію, але і в обговорення питання про те, чи можна раціонально притримуватися натуралізму - точки зору, згідно з якою все, що існує, представляє собою фізичні об'єкти. В книзі "Where the Conflict Really Lies"^[3] Алвін Плантінга стверджує, що таке переконання є несумісним з вченням про біологічну еволюцію. Остання передбачає, що за природних умов в структурі живих істот закріплюються ознаки, які корисні для виживання. Алвін Плантінга аргументує тезу, що процеси формування переконань можуть бути корисними для виживання навіть якщо їхні характеристики не задовольняють теорії правильного функціонування, а отже в природних умовах вони повинні закріплятися в структурі живих істот. З урахуванням цього в природних умовах в структурі живих істот повинні закріпитися процеси, які будуть формувати в них переконання, що не мають статусу знання. Згідно з однією з теорій раціональності, переконання, сформовані таким чином, є ірраціональними. Тому якщо біологічна еволюція відбувається в природних умовах, то в структурі живих істот є процеси формування ірраціональних переконань. Натуралізм передбачає, що всі події в історії відбуваються в природніх умовах. Тому прихильник натуралізму, який приймає вчення про біологічну еволюцію, повинен вважати, що біологічна еволюція відбувалася в природних умовах і сформувала в людях процеси формування переконань, які не мають статусу знання та є ірраціональними. Як наслідок, прихильник натуралізму повинен сумніватися, що всі його переконання включаючи переконання в істинності самого натуралізму, мають статус знання та є раціональними. Цей висновок особливо цікавий в контексті суперечок щодо сумісності переконання в існуванні Бога з переконанням в існуванні біологічної еволюції. Деякі люди стверджують, що ці переконання несумісні, але Алвін Плантінга заперечує. Він стверджує, що біологічна еволюція може бути керованою Богом і до того ж Бог може це робити таким чином, щоб в структурі живих істот виникали процеси формування переконань, які мають статус знання та є раціональними. В той же час світогляд, з яким біологічна еволюція по вказаним вище причинам дійсно несумісна - це натуралізм. Таким чином, переконання в існуванні біологічної еволюції суперечить не переконанню в існуванні Бога, а переконанню в істиності натуралізму.

Виходячи з написаного вище Алвін Плантінга вважає переконання в істинності натуралізму ірраціональним. В той же час він стверджує, що переконання в існуванні Бога може бути раціональним. Один з аргументів на користь цього він розвиває в третьому розділі своєї книги "God and Other Minds"^[4]. В цьому розділі обговорюється так звана "проблема інших розумів". Під розумом мається на увазі свідомість, тобто здатність переживати з точки зору від першої особи своє "я", а також кольори, звухи, запахи тощо. Зазначена проблема полягає в питанні, чи мають розум інші живі істоти - зокрема, люди. З власного досвіду я знаю, що маю розум: я переживаю кольори, запахи, звуки та інші такого роду феномени. Але як переконатися, що інші люди також зіштовхуються з подібними фенрменами, а не є чимось на кшталт андроїдів, які механічно виконують закладену в них програму, не маючи ніяких переживань? Одна з відповідей на це питання - так званий аналогічний аргумент, який передбачає, що інші люди мають розум тому, що воні певним чином схожі на мене. Алвін Плантінга в третьому позділі зазначеної книги критично обговорює цей аргумент і знаходить в ньому багато недоліків. Втім, він вважає, що незважаючи на ці недоліки здається, що основане на аналогічному аргументі переконання в існуванні інших розумів є раціональним. Далі Алвін Плантінга стверджує, що телеологічний аргумент на користь існування Бога має таку ж структуру, ступінь обґрунтованості та проблеми, як і аналогічний аргумент. Тому якщо основане на аналогічному аргументі переконання в існуванні інших розумів, є раціональним, то і основане на телеологічному аргументі переконання в існуванні Бога є раціональним.

В більш пізній роботі Алвін Плантінга сформулював ще один різновид аргументації на користь тези про раціональність переконання в існуванні Бога. Зокрема, в роботі "Reason and Belief in God"^[5] він стверджував, що структура переконань людини є ієрархічною і включає в себе як переконання, які основані на більш фундаментальних переконаннях, так і переконання, які не основані на більш фундаментальних переконаннях і знаходяться в основі всієї ієрархії переконань. Такі переконання називаються базовими. Хоча вони не основані на інших переконаннях, проте є обґруниованими досвідом від першої особи. В їх числі знаходяться переконання в існуванні фізичного світу, подій минулого, істинності деяких логічних та математичних тверджень тощо. Алвін Плантінга стверджує, що переконання в існуванні Бога може також не бути основаним на інших переконаннях і знаходитись серед основаних на досвіді базових переконань, які є основою всієї ієрархії переконань. Згідно з точкою зору, яку захищає Алвін Плантінга, всяке основане на досвіді переконання раціонально приймати за умови відсутності заперечень, достатеіх для його спростування. Тому за умови відсутності відповідних заперечень людина може раціонально приймати на підставі досвіду як переконання в існуванні фізичного світу, подій минулого, деяких логічних та математичних тверджень тощо, так і переконання в існуванні Бога. Цей спосіб обґрунтування переконання в існуванні Бога пізніше отримав назву реформатсткої епістемології.

В роботі "Warranted Christian Belief"^[6] Алвін Плантінга дещо розвинув реформатську епістемологію. Ми можемо виділити як мінімум три зроблених ним нововведення.

По-перше, Алвін Плантінга вказав на той факт, що серед базових переконань людини може знаходитися не просто переконання в існуванні Бога, а переконання в істинності конкретної релігії - зокрема, християнсткої. Так, людина може при читанні Біблії, прослуховуванні проповіді тощо зіштовхнутися з досвідом, який може сформувати в ній базове переконання в істинності християнських тверджень, про вона дізналася в зазначених умовах. Таким чином, досвід людини буде вказувати їй на істинність християнської релігії. І якщо при цьому в неї не буде даних, які б вказували на хибність цієї релігії,  її загальна кількість доступних їй даних вказуватиме на істинність християнських тверджень. А згідно з деякими теоріями виправдання та раціональності це є достатньою підставою вважати переконання в істинності цих тверджень виправданими та раціональними.

По-друге, Алвін Плантінга створив дві моделі, які показують, яким чином можливо, щоб базове переконання людини в існуванні Бога чи істинності християнської релігії мало статус знання. У відповідності з першою моделлю доброта Бога схилила його до того, щоб дати людям знання про його існування. Для цього він зробив частиною природи людини sensus divinitatis - процес, який в деяких умовах природнім чином формує в людях переконання в існуванні Бога. І здається, що когнітивна наука про релігію підтверджує існування подібного процесу. Модель також передбачає, що sensus divinitatis запланований таким чином, щоб задовольняти умовам теорії правильного функціонування. А отже коли sensus divinitatis функціонує відповідно до цієї теорії, то він формує в людях знання про існування Бога. В основі другої моделі лежить християнське вчення, у відповідності до якого Святий Дух формує в людях базове переконання в істинності різних біблійних тверджень. Процес формування таких переконань задовольняє умовам теорії правильного функціонування, тому його можна вважати джерелом знань. Однак Алвін Плантінга не просто сформулював дві моделі, які показують, як можливо, щоб люди мали знання про існування Бога чи істинність християнських тверджень. Фактично він також вказав на спосіб, яким людина може переконатися в істинності цих моделей. Це можна пояснити за допомогою аналогії. На підставі досвіду в людині може сформуватися базове переконатися в тому, що існує фізичний світ. Виходячи з переконання в його існуванні вона може обґрунтувати тезу, що існують процеси, в ході яких фізичний світ призводить до його сприйняття людиною, у результаті чого вона отримує знання про його існування. Тому основане на досвіді переконання про існування фізичного світу можна використати для доведення тези, що існують приклади переконання в його існуванні, що мають статус знання. Подібним чином в людині на підставі досвіду може сформуватися базове переконання в існуванні доброго Бога. Якщо людина при цьому переконана, що добрий Бог буде схильним давати людям знання про своє існування, то фактично вона буде переконаною в істинності умов першої моделі, або схожої на неї моделі. Також на підставі досвіду в людині може сформуватися базове переконання в істинності християнського вчення. Це передбачає, що вона буде переконаною в істинності умов другої моделі. Маючи обґрунтоване досвідом базове переконання в істинності умов сформульованих моделей людина буде переконаною в тому, що існують основані на досвіді базові переконання в існуванні Бога чи істинності християнського вчення, які мають статус знання. Таким чином, на підставі досвіду в людині можуть сформуватися переконання, в рамках яких вона може обґрунтувати тезу, що існують базові переконання в існуванні Бога чи істинності християнського вчення, які мають статус знання.

По-третє, якщо описані вище моделі істинні, то існують приклади базових переконань в існуванні Бога та істинності християнського вчення, які мають статус знання. З урахуванням цього для того, щоб заперечувати наявність таких знань, треба довести хибність цих моделей. Доки це не буде зроблено - не буде підстав вважати, що не існує прикладів базових переконань в існуванні Бога чи істинності християнського вчення, які мали б статус знання.

Отже, Алвін Плантінга в рамках реформатської епістемології показав, що:

1. переконання в існуванні Бога та істинності християнського вчення може знаходитися в числі основаних на досвіді базових переконань на кшталт переконання в існуванні фізичного світу;
2. в рамках таких переконань людина може обґрунтувати тезу, що вони мають статус знання;
3. не довівши хибність таких переконань не можна обґруниувати тезу, що вони не є знаннями.

Алвін Плантінга також зробив внесок в розвиток природного богослов'я - проекту, прихильники якого намагаються показати, що певні факти навколишнього світу вказують на існування Бога. Зокрема, Алвін Плантинга намагався обґрунтувати різновид онтологічного аргументу^[7]. Згідно з цим аргументом, якщо людина переконана, що існування Бога можливо, то Бог дійсно існує.

Ще один внесок Алвіна Плантінги стосується проблеми зла, яка представляє собою питання про те, чи сумісні існування Бога та існування зла^[8]. Алвін Плантінга вважає, що сумісні, адже бувають ситуації, коли морально дозволено допускати існування зла чи не запобігати цьому. З урахуванням цього можливо, щоб Бог мав моральні підстави дозволяти існувати злу чи не запобігати йому. І поки не буде доведено, що у Бога немає таких підстав, то буде неможливо обґрунтовано вважати, що існування Бога та зла несумісне.

Слід зазначити, що Алвін Плантінга дав і деякі корисні практичні поради християнським філософам та загалом християнам. По-перше, в одному зі своїх інтерв'ю він сказав, що один із способів, яким християнські філософи можуть укріпитися в своїй вірі - це релігійні практики, такі як читання Біблії, молитва та участь в богослужіннях^[9]. Саме в таких умовах діє Святий Дух, який може підтримати людину. Корисним є і його особисте свідоцтво про зустріч з Богом, коли він чув "музику сфер"^[10]. По-друге, Алвін Плантінга радить християнським філософам не бігати за модою і діяти виходячи зі своєї парадигми^[11]. По-третє, корисним є і його свідоцтво про причини успіху своєї роботи: для цього потрібна поосто кропітка праця.

Нарешті, привітаємо Алвіна Плантінгу з його Днем народження та побажаємо йому та його сім'ї всього доброго!