Докази на користь християнства

I. Відомого філософа-атеїста Бертрана Рассела якось запитали, що він сказав би, якби в Судний день Бог запитав його: “Чому ти не вірив у Мене?” Рассел відповів: “Я би сказав: мало доказів, Боже! Мало доказів!”.

Читаючи лекції студентам, я об'їздив усю Північну Америку та Європу. Мій досвід показує, що більшість невіруючих викладачів в університетах міркують приблизно так само: “Мало доказів!” – і, у свою чергу, насаджують це своїм студентам.

ІІ. Але що ми маємо на увазі, кажучи “Мало доказів”? Мало для чого?

А. Мало для того, щоб переконати атеїста прийняти християнство?

Мабуть, багато хто так і розуміє це твердження. Більшість людей байдужі до духовності, надто зайняті іншими справами чи просто не замислюються над питаннями віри. Деякі зайняті духовним пошуком, але вони самі створюють собі кумирів і називають богами – так відбувається у сектах “Нью Ейдж”. Неможливо змусити всіх цих людей раптом зацікавитись доказами на підтримку християнства.

Звідси випливає, що більшість людей не обізнані з цими доказами. Це особливо стосується університетських викладачів.

Одним із найцікавіших аспектів моєї роботи є університетські дебати. Зазвичай мене запрошують посперечатися з якимось викладачем, який особливо неприязно ставиться до студентів-християн, – і ми проводимо публічну дискусію, наприклад, на тему “Чи є Бог?” або “Християнство проти гуманізму”. І що ви думаєте? Більшість цих діячів, які так жваво виявляють себе в словесних баталіях з вісімнадцятирічними юнаками та дівчатами, у розмові на рівних виявляються абсолютно безпорадними. Вони навіть не можуть обґрунтувати власну позицію! Як правило, вони починають з того, що довго розмовляють про висновки Юма і Канта двохсотрічної давності. Коли я спростовую ці аргументи, з'ясовується, що відповісти їм нема чим, і вони або повторюють все спочатку, або починають звертатися не до розуму, а до емоцій. Особливу необізнаність вони виявляють, коли справа доходить до свідчень на користь Євангелій. Ці “високочолі інтелектуали” виявляються величезними “мильними бульбашками”, зовсім не здатними пояснити, чим їм не подобається християнство, і за що вони глузують з віруючих студентів.

І не дивно. Ми всі обізнані в якійсь одній галузі знань і слабо розуміємося на інших. Я дещо розумію у філософії, але нічого не розумію в економіці, хімії, сільському господарстві чи підприємництві. Таким чином, можна мати глибокі знання в певній науковій сфері і при цьому мати уявлення про християнство в кращому випадку на рівні недільної школи. Згадую знайомого професора з університету Південної Кароліни. В галузі квантової фізики йому не було рівних, у цьому сенсі він був справжнім філософом, але про філософію релігії нічого не знав. Багато атеїстів втратили віру у віці 11-12 років і з того часу не цікавилися релігією. Не дивно, що їхні аргументи проти християнства звучать як у дванадцятирічних дітей! 

Тому, коли людина каже “мало доказів”, вона, зазвичай, має на увазі: “Ті докази, які є, залишають мене байдужим; вони не здатні змусити мене повірити”.

Звичайно, свідчення на користь християнства нікого не можуть змусити повірити. Але з якого дива вони мають це робити?

Пізнання Бога унікальне в тому сенсі, що воно зумовлене факторами не лише моралі, а й духовності. Духовно сліпа людина може бути чудовим фахівцем у галузі фізики, літератури, історії, соціології і навіть богослів'я. Але така людина не може пізнати Бога. Біблія каже, що пізнати Бога можуть тільки ті, хто шукає Його всім серцем.

Пророк Єремія писав:

“І будете шукати Мене, і знайдете, коли шукатимете Мене всім своїм серцем” (Єр. 29:13).

А Ісус навчав:

“Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам” (Мат. 7:7).

Бог не нав'язує нам Себе. Він дав свідчення про Себе, яке добре зрозуміле людям з відкритим серцем, але туманне і непереконливе для тих, чиї серця глухі. Великий французький математик Блез Паскаль, який звернувся до Христа в тридцять один рік, писав про це так:

“Відкрито розкриваючи Себе тим, хто шукає Його всім серцем, і ховаючись від тих, хто всім серцем біжить від Нього, Бог регулює людське знання про Себе – Він дає знаки, видимі для тих, хто шукає Його, і невидимі для байдужих до Нього. Тим, хто хоче бачити, Він дає достатньо світла; тим, хто бачити не хоче, Він дає достатньо пітьми”.

Іншими словами, тим, хто має очі, щоби бачити, доказів вистачає.

Б. Отже, щоб змусити невіруючого повірити, доказів не вистачає.

Але чи вистачає їх, щоб обґрунтувати віру для віруючого? Звісно! Традиційні аргументи на користь існування Бога та на захист християнства не розраховані на те, щоб когось переконувати, але вони є цілком вагомими для того, щоб показати розумність християнської віри.

Існування Бога

Стосовно цього питання у другій половині ХХ століття американська філософія зазнала революції в буквальному значенні цього слова. У 40-50-ті роки серед філософів було поширене переконання, що розмови про Бога – безглузда абракадабра. У словах “Бог любить тебе, і Він створив тебе, щоб ти пізнав Його” не більше сенсу, ніж у керолівському “Варкалось. Холявко шорькі штрикають по наві”; те й інше – повна нісенітниця! Свого апогею ці настрої в міркуваннях досягли в Америці в середині 60-х, в епоху модної тоді теорії про смерть Бога. 8 квітня 1966 року навіть журнал “Time” вийшов із яскравим, червоним на чорному, заголовком: “Бог помер?”. Але доки богослови писали некролог Богу, підросло нове покоління філософів, яке виявило, що Бог живий. Всього через кілька років журнал “Time” знову вийшов зі схожою обкладинкою, але цього разу вогняно-червоні літери на чорному тлі говорили: “Бог повертається до життя?”. Ось як “богослови-патологоанатоми” сприйняли нові настрої! 

У 70-ті роки інтерес до філософії релігії продовжував зростати, і в 1980 році до уваги читачів “Time” була представлена ​​стаття “Нове слідство у справі Бога”. У ній йшлося про течію у сучасній філософії, яка воскресила традиційні аргументи на користь існування Бога. Автор статті дивувався:

“У мисленні сталася непомітна революція, яку ще двадцять років тому навряд чи хтось міг передбачити: Бог повертається! І, що особливо цікаво, ця зміна торкнулася не богословів і навіть не рядових віруючих, а інтелектуальну еліту – академічні кола, вчених, філософів – всіх, хто так довго відмовляв визнати Всемогутнього темою для плідного діалогу”.

У статті наводилася думка відомого американського філософа Родріка Чісхолма (Roderick Chisholm):

“Найяскравіші філософи минулого покоління були атеїстами, і саме тому атеїзм тоді користувався такою популярністю; у наші дні справа інша, оскільки серед видатних філософів дуже багато віруючих, які використовують на захист своїх переконань весь свій інтелектуальний потенціал”.

Сьогодні багато впливових філософів Америки в кращих університетах беззастережно вважають себе християнами. Серед них – Роберт Адамс (Robert Adams) у Єльському університеті, Вільям Елстон (William Alston) у Сиракузах, Джордж Мавродес (George Mavrodes) у Мічиганському університеті, Алвін Плантінга (Alvin Plantinga) у Нотр-Дамі, Елеонора Стамп (Eleonore Stump) в університеті Сент-Луїса, Даллас Віллард (Dallas Willard) в університеті Південної Каліфорнії… Цей список можна продовжувати і продовжувати. Та ідея, що християни – легковірні простаки, недоумки та невдахи, корениться у невігластві і має бути рішуче перекреслена раз і назавжди.

Моя власна робота присвячена застосуванню висновків астрофізики у богослов'ї.

Сьогодні ми маємо достатню кількість доказів на користь того, що Всесвіт мав початок. Світські вчені кажуть, що Всесвіт виник у результаті “Великого вибуху”, який дав початок не тільки речовині та енергії, а й фізичному простору та часу як такому.

Але як міг Всесвіт виникнути з нічого? Це питання філософії, а не науки. Щось не може виникнути з нічого. Філософ-атеїст Кай Ніельсен (Kai Nielsen) висловив цю тезу так:

“Уявіть собі, що до вас раптово долинає звук вибуху… і ви запитуєте мене: “Що це вибухнуло?”, а я вам відповідаю: “Нічого, просто вибухнуло і все”. Ви обуритеся і визнаєте мою відповідь вкрай нечемною”.

Логічно, що в нього має бути причина. Виходячи з самої природи цієї події, причина її має бути нічим не обумовленою (тобто причина має сама бути без причини), нематеріальною, незмінною, позачасовою та неймовірно потужною.

Більш того: наш Всесвіт ідеально підходить для появи в ньому розумного життя, а це означає, що він виник у результаті розумного задуму. За останні тридцять років вчені з'ясували, що початкові умови при виникненні Всесвіту були “налаштовані” на виникнення розумного життя, причому налаштовані з такою складністю та точністю, яка в буквальному значенні перебуває вище за людське розуміння. Наприклад, Стівен Гокінг (Stephen Hawking) підрахував, що якби швидкість розширення Всесвіту через секунду після початку розширення була б меншою хоча б на одну трильйонну, то Всесвіт знову стиснувся б у розпечене ядро. Британський фізик П. Девіс обчислив, що кількість збігів за початкових умов, за яких згодом могли б утворитися зірки (а без зірок не могло б бути і планет) мало становити число з понад тисячою мільярдів мільярдів нулів. У той самий час зміна сили тяжіння чи сили водневого зв'язку менш ніж на одну на 10^100 унеможливило б появу життя Землі. Роджер Пенроуз (Roger Penrose), вчений з Оксфордського університету, розрахував, що ймовірність випадкового збігу обставин, за якого склалися б умови низької ентропії – становить один шанс із 10^10^123. Такі малоймовірні події не пояснити жодною природною причиною. За таких умов припущення про існування Розумного Творця, котрий створив космос, набагато раціональніше, ніж атеїстичні гіпотези про випадкове походження світу.

Деякі атеїсти намагаються обійти цей висновок. Вони заявляють, що нам не слід дивуватися дивовижної точності устрою світу, оскільки якби цей пристрій не був таким точним, нас би просто не було, і нікому було б дивуватися цьому факту. Якщо ми існуємо, то світ має бути ідеально влаштований. Хибність цього підходу можна продемонструвати на прикладі. Уявіть собі, що ви, за кордоном, заарештовані через сфабриковане звинувачення у наркоторгівлі. Ви засуджені до розстрілу, і вирок повинні виконувати сто снайперів. Звучать команди: “Готуйся. Цілься. Вогонь!”. Ви чуєте оглушливий залп, і… о диво, ви живі! Жодна зі ста куль не потрапила в ціль! І що ж, хіба ви зробите такі висновки з цього: “Не дивно, що всі сто промахнулися. Адже якби вони не схибили, мене б тут не було. Але я існую, і тому вони не могли не схибити”? Ні, ви цілком справедливо підсумуєте, що всі вони промахнулися навмисне, що хтось змусив їх промахнутися, що у всієї цієї події є якась прихована причина. І я міркую таким же чином: якщо ми бачимо незбагненно точне налаштування всіх параметрів Всесвіту, спрямоване на те, щоб у ньому могло існувати розумне життя, – отже, розумно зробити висновок, що Всесвіт з'явився внаслідок розумного задуму, а не випадкових процесів.

Про це можна і треба говорити ще багато, але, сподіваюся, сказаного вище вистачить, аби ви переконалися: існує достатньо доказів, які обґрунтовують віру в Бога.

Одначе наскільки обґрунтованою є віра в християнського Бога? Чи розумно вірити в Ісуса, якого зображає Євангелія?

У наші дні Ісус опинився в епіцентрі запеклих суперечок. Радикально налаштовані вчені так званого “Семінару Ісуса” заявили, що лише 20% слів Ісуса, записаних у Новому Завіті, є Його справжніми висловлюваннями. Але якщо об'єктивно вивчити всі наявні свідчення, перед очима з'явиться дещо інша картина. Сьогодні більшість дослідників Нового Завіту вважає, що Ісус – реальна історична Особа – який говорив і діяв від імені Бога; Він проголошував, що в Ньому прийшло Царство Боже, і на знак цього Він творив чудеса і виганяв бісів. Німецький богослов Горст Ґеорг Пельман (Horst George Pohlmann) писав про це так:

“Сьогодні практично всі сходяться на думці… що Ісус прийшов у світ із небаченою владою, стверджуючи, що Він від Особи Бога говорить з нами і несе нам спасіння. Стосовно Ісуса людина може мати лише два шляхи: або повірити, що в Ньому ми зустрічаємося з Богом, або розіп'яти Його як богохульника. Tertium non datur. [Третього не дано]”.

Таким чином, Ісус був або Тим, Ким Він називав Себе, або богохульником з манією величі – а це є абсолютно неправдоподібним.

Але це ще не все. У нас є головне підтвердження сміливих заяв Ісуса про Себе.

Це Його Воскресіння з мертвих.

З цього приводу погляди наукової спільноти також зазнали за останні півстоліття серйозних змін. У 30-х і 40-х роках XX століття такі євангельські розповіді, як, наприклад, розповідь про порожню гробницю Ісуса, вважалися легендами, що підривають довіру до християнства. Подібним чином, явища Живого Ісуса після Його смерті називали галюцинаціями, породженими апостольською вірою в Нього. Скептицизм щодо Воскресіння Христового досяг свого піку в 1960-і роки, а потім швидко пішов на спад. Сьогодні його прояви можна зустріти тільки в ліберальних групах, що доживають свій вік, на кшталт “Семінару Ісуса”. Більшість дослідників сходиться у цьому, що:

після розп'яття Ісус був похований у гробниці, що належала Йосипу Аримафейському;

у неділю вранці жінки-послідовниці Ісуса виявили, що Його гробниця порожня;

різні люди, поодинці та цілими групами, за різних обставин неодноразово бачили Ісуса живим після Його смерті;

апостоли були переконані у Воскресінні Христа не тому, що сліпо вірили в Нього чи видавали бажане за дійсне; навпаки, їхня віра була наслідком того, що вони переконалися у Його воскресінні.

Такими є факти. Питання у тому, як їх пояснити.

І ось, коли справа доходить до пояснення, скептики незмінно заходять у глухий кут. Кілька років тому я брав участь у диспуті про Воскресіння з професором Каліфорнійського університету в Ірвайні, який свого часу захистив докторську дисертацію зі свідчень Воскресіння Ісуса. Він не заперечував, що Ісус був похований з належними почестями, що гробниця Його вранці спорожніла, що після Його смерті різні люди бачили Його живим, і саме на цьому було засновано апостольську віру. Він знайшов обхідний шлях і висунув нову теорію: нібито Ісус мав невідомого брата-близнюка, розлученого з Ним у дитинстві, і під час розп'яття цей брат з'явився в Єрусалимі і викрав Тіло Ісуса; він же показувався і апостолам, щоб ті думали, ніби Ісус воскрес із мертвих. Не буду детально розповідати, як я спростував цю теорію; просто цей приклад дозволяє зрозуміти, до яких неймовірних фантазій доводиться вдаватися тим, хто намагається заперечувати Воскресіння. Справді, Воскресіння Ісуса є свідченням надзвичайно важливим. Пінхас Лапіде (Pinchas Lapide), єврейський богослов зі світовим ім'ям, коли ще був живим, звернувся до християнства саме на підставі свідчення про те, що Бог Ізраїлю воскресив Ісуса з мертвих.

Знову ж таки, про це можна і треба говорити ще багато, але головне, я вважаю, очевидно: у християн є всі підстави вірити в Христа, Який воскрес із мертвих і тим довів, що Він Той, Ким Себе називав.

Так, ці докази не переконають того, чиє серце глухе; але тому, хто дивиться на християнство без упереджень і з відкритим серцем, доказів цілком достатньо для обґрунтування віри.

ІІІ. Все сказане дозволяє припустити, що для навернення в християнство необхідно оцінити та зважити на наявні докази. Але це не так. Бог не пропонує нам гадати про те, існує Він чи ні, оскільки наш розум слабкий і обмежений. Він Сам запрошує нас до Себе і веде за Собою.

Ісус сказав:

“Ніхто бо не може до Мене прийти, коли Отець, Який Мене послав, не притягне його” (Ів. 6:44).

“І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну” (Ів. 12:32).

Тому я не зовсім точно висловився, сказавши, що той, хто хоче знайти Бога, повинен шукати Його. З космічного погляду Бог Сам шукає нас; і від нас залежить, чи відкриємо ми серця Його любові і прощенню або озлобимося і відкинемо Його благодать.

Я вже говорив про те, що Паскаль у тридцять один рік знайшов Бога в Ісусі Христі. Це звернення повністю змінило його життя. Після смерті Паскаля був виявлений зашитий у його одяг аркуш паперу – нагадування, яке його супроводжувало:

“Ніч, з 10:30 до 12:30. ВОГОНЬ. Бог Авраама, Бог Ісаака, Бог Якова – не філософів і не книжників. Безперечність, відчуття, радість, спокій. Бог Ісуса Христа... Ісус Христос... Нехай я ніколи не буду розлучений з Ним”.

Аргументи, докази – все це лише підмога. Але, як пережив на своєму досвіді Паскаль, зрештою, ми маємо справу не з аргументами, а з Самим Богом.