Серед викликів, які стоять перед українським народом, є один, вагання з яким знищує все більше і більше людей. Цей виклик — боротьба з алкоголізмом та наркоманією.
Щороку в Україні від наркотиків помирає більш як 7 тисяч людей і не менше помирає від хвороб та інших нещасних випадків, спричинених алкоголізмом. Ті, хто виривається із залежності, часто носять на тілі сліди минулих виборів — абсцеси, шрами, а деякі мають ускладнення розумової діяльності. Фотограф Олесь Ширий тривалий час допомагає служінню «Тін Челендж», покликаному допомагати залежним людям. Він навчився бачити гарне в тих, чиї тіла постраждали від минулих помилок. В цій статті пропонуємо вам подивитись на його фотографії та дізнатись, якими є рефлексії творчої людини на таку кричущу проблему.
Я не абстрагуюсь, не відкидаю реальності, бо це ілюзії, що можна забути про минулі вчинки людей. Я працюю з реальністю, але цю реальність я стараюсь приводити в перспективу. Можна дивитись на ситуацію і думати: «Як все складно!» А можна думати: «Скільки ще ця людина має попереду!» Я вірю в цінність кожної людини та можливість для кожного мати хороше майбутнє з Божою допомогою. Певні техніки, служіння чи середовища не обов’язково вирішать всі проблеми, це може лише Бог та стосунки з людьми Божими.
Олесь Ширий.
Я не прихильник того, щоб працювати за шаблоном чи за стандартами. З досвідом приходять ці уміння, але я підхожу до кожної людини, незалежно чи це портретне чи групове фото, дуже індивідуально. Правило одне: побачити цінність через стосунки. Це як принцип. Кожна людина є спаплюжена гріхом по-різному, відповідно, я реагую на те, що вже є, і з цим працюю.
Має велике значення, в якому середовищі знаходиться ця людина. На контрасті можна зробити як негативний меседж, так і позитивний. Якщо є відповідне середовище, то навіть людину в неестетичному вигляді можна зобразити в контрасті з тим, що є позаду, і показати, що вона прекрасна і показати світло, яке падає на неї. Особливо — погляд та очі. Очі, як правило, залишаються завжди прекрасними. В них є іскра. Навіть на фоні спаплюженого гріхом лиця в очах можна побачити іскру Божої краси.
Фото Олеся з табору в Райгородку.
Я вірю, що в кожному з нас є частинка Божої краси, та намагаюся в кожному її побачити, навіть, якщо людина цього не бачить. Я бачу, і це допомагає розкрити людину. Подеколи буває, що людина спотворена гріхом чи залежностями, і тоді важливо подивитись з тої сторони, де можна підкреслити красу, приховати недоліки. Показати, якою вона може бути. Подеколи, коли я обробляю фото, я приховую ракурсом, тінями чи кольором, або його відсутністю, недоліки, аби показати їй перспективу, дати надію. Це в ній відобразиться, якщо вона буде в середовищі прийняття та віри. Через віру вона побачить те, що в дзеркалі поки побачити не може.
Фото Олеся з табору в Райгородку.
Для колишніх залежних важливо прийняти те, що вони цей досвід мали, але зараз вони мають майбутнє. Проте майбутнє не лише в бульбашці, де є схожі на них люди (навіть в хорошому сенсі)! Я пропагую і ділюсь в «Тін Челендж», що реабцентри є важливою частиною реабілітації. Але це — шпиталь. Жити в шпиталі — це нездоровий спосіб розвитку. Є реабцентри та церкви, які складаються з реабілітантів, які стали на ноги, мають свободу, але це не є повноцінним зціленням і здоровим способом розвитку, адже вони лишаються в цьому середовищі. Їм треба виходити з цього кола і вибудовувати стосунки з людьми, які не мали цього досвіду. Тоді в них є перспектива, що реабілітація закінчиться і зцілення буде повноцінне.
Фото Олеся з табору в Райгородку.
Коли колишніх залежних приймають, як рівних, схожих, цінних людей, ті, хто (по милості Божій, а не своїми заслугами) не мали такого досвіду, тоді перші повноцінно адаптуються і не мають схильності повернутися. На жаль, є історії людей, які багато років тримались, а потім зривались, бо вони не навчились жити в здоровому суспільстві. Вони просто відпрацьовували, заробляли свою цінність.
Деякі церкви та середовища реабцентрів говорять: «Ви не зможете. У вас не вийде! Ви повинні лишатися тут». Це обман, який просочується в християнські середовища, який не дає людям стати на ноги та розправити крила. Через це вони продовжують лишатись лише певною категорією. Я не підтримую цього! Це є нездорове в християнських колах, адже не тільки духовне зцілення має сенс. Їм важливо прийняття від людей, які інакше думають та поводяться, бо вони по природі не мали того негативу. І ці стосунки дають повноту.
Фото Олеся з табору в Райгородку.
Залишаючись в схожому середовищі, ніби здоровому, людина ніби має милицю. Це пружина, до якої ти прив’язаний. Ти тягнеш її, тягнеш потім йде емоційний злам, виснаження і людина повертається в те, звідки вийшла. Духовно вона прийнята дитина Божа, але соціально б’ється об ті речі, від яких тікала. Їм треба середовище, яке не тільки обіцяє ще один день свободи, але каже: «Ви повноцінні, нічим не відрізняєтесь, ви нове творіння, не тільки в духовному, а й в соціальному розумінні».
Фото Олеся з табору в Райгородку.
І тому я завжди в будь-якій роботі зосереджуюсь на цінності та намагаюсь вловити момент, який тільки фото може зобразити. Люблю говорити через фото, коли бачу можливість піймати момент, який покаже і розкриє якусь цінність людини, чи творива Божого. І це є моїм внутрішнім мотиватором, який допомагає мені, коли складно продовжувати роботу.
А чи готові ви побачити цю цінність в людях, які страждають від залежності?
Підготувала матеріал Дарина Ребро
