logo

КНР і Росія підписали заяву про спільні геополітичні плани

12 лютого 2022 р. \ оновлено 22 лютого

В розпал олімпіади в Пекіні спостерігається глобальне зближення КНР і Росії. Лідери обох країн зустрілися в Китаї, провели низку перемовин і були присутні на церемонії відкриття цьогорічних зимових Олімпійських ігор. Але зближення двох наддержав проходить не лише в енергетичній площині (було підписано кілька договорів, зокрема планування нового газопроводу), але й на рівні глобальної світової політики.

За підсумками зустрічі Володимир Путін та Сі Цзіньпін підписали спільну об’ємну «Спільну заяву про міжнародні відносини, що вступають у нову епоху, та глобальний стійкий розвиток». Викладений на 12 сторінках документ є декларацією наміру змінити геополітичний порядок денний, усунути лідерство Заходу та переглянути систему міжнародного консенсусу, яка зберігалася після розпаду Радянського Союзу.

Документ є програмним затвердженням векторів співпраці між країнами, а також декларацією бачення світової політики авторитарними лідерами. Обидві наддержави вже багато років знаходяться в опозиції до західного світу і тих наративів, які формують демократичне суспільство.

В підписаній заяві російська сторона підтвердила визнання Тайваню китайською територією і закликала не політизувати питання походження коронавірусу (ще з 2020 року американські політики неодноразово підіймали питання вини Пекіну в епідемії хвороби). Також лідери авторитарних держав висловили спільність у трактуванні історії Другої світової війни та задекларували готовність «боротися з викривленням історії», що свідчить про проведення спільної гуманітарної політики, зокрема в питанні оцінки комуністичних режимів.

Сторони заявили, що захист демократії і прав людини «не повинні використовуватись як інструмент для тиску на інші країни». Фактично Росія хоче зняти з себе вину за анексію Криму та агресію проти України й інших держав. Китай також намагається позбутися статусу загрози для прав людини в світі (в останнє десятиліття КНР рухається в бік тоталітаризму, систематично порушує права і свободи громадян, зокрема свободу слова, преси та віросповідання).

В контексті дотримання свобод особливо небезпечною є заява Москви та Пекіна щодо наміру обох держав регулювати інтернет. Держави «виступають за рівні права на управління нею, вважають неприйнятними будь-які спроби обмежити їхнє суверенне право на регулювання та забезпечення безпеки національних сегментів мережі “Інтернет”». Вони фактично декларують право на цензуру без обмежень.

У підписаному документі також містяться претензії на перегляд і деконструкцію поняття «демократія»: «Залежно від суспільно-політичного устрою, історії, традицій та культурних особливостей конкретної держави її народ має право вибирати такі форми та методи реалізації демократії, які відповідають специфіці цієї держави. Право судити про те, чи є держава демократичною, є лише у її народу». Обидві авторитарні лідери претендують на статус демократичних правителів, однак ані російський, ані китайський режими не мають нічого спільного з плюралізмом і народовладдям.

Зближення Китаю і Росії є очікуваним, проте наразі це охоплює значно ширші цивілізаційні та безпекові питання, ніж раніше. Авторитарні наддержави зараз сильні як ніколи і їх лідери намагаються диктувати свою волю всьому світу, викривляючи реальні наміри лицемірними та відверто цинічними заявами про «мир», «рівність» і «демократію». Причина цієї кризи криється не лише в амбіціях диктаторів, але й в тривалому ослабленні Заходу, який десятиліттями плекає культуру самознищення і заперечення цінностей, які зробили Європу та Америку світовими лідерами.