У бельгійському місті Антверпені католицький собор Святого Якова перетворився на місце проведення занять йоги. Цього літа щосереди у християнському храмі збиралися адепти індуїзму, які проводили сеанси йоги, співали індуїстські кіртани (язичницькі пісні-молитви), читали мантри.
Дозвіл збиратися в церкві для адептів східних культів дав особисто настоятель храму о. Бруно Аертс, який трактує таку «різноманітність» в церкві як спосіб привернути увагу ширшого кола людей до старовинного храму. Йога в церкві — лише один з безлічі прикладів кризи християнства в Західній Європі, тому було б помилково вважати, що дозвіл на йогу в храмі від одного священника — це просто його особисте вольове рішення, адже ігнорування однозначності християнських принципів є загальнонаціональною німецькою тенденцією сьогодення.
У державах Західної Європи дедалі частіше церковні будівлі перетворюють на склади, кафе, виставкові зали, бібліотеки та навіть клуби. Звичайно, в будівлі храму може бути бібліотека (церковна), але храми не повинні перетворюватися на приміщення з альтернативним призначенням.
Одним з останніх епізодів, що демонструють проблеми сучасних християн стала інформаційна кампанія вірян довкола четвертої синодальної асамблеї. 9 вересня 69 єпископів Німеччини проголосували проти «оновлення сексуальної етики», що могло передбачати включення визнання гомосексуальних пар, скасування заборони на мастурбацію й зміну статі, а також послаблення політики церкви щодо контрацепції. Відхилення цих пропозицій було однозначно правильним рішенням, проте воно розлютило навіть не місцевих ЛГБТ-активістів, а самих вірян.
Основна проблема цієї асамблеї та інших подібних дискусій полягає в тому, що консервативні позиції поділяє меншість навіть в середовищі християн. Так, згідно з даними Deutsche Welle, серед всіх делегатів синодальної асамблеї понад 80% підтримували лібералізацію морально-етичних норм, але голосувати могли тільки єпископи і це й стало вирішальним фактором.
Більшість тих, хто називає себе «християнами» в Німеччині категорично заперечують біблійні цінності і хочуть «вибудовувати власну інклюзивну віру». Принцип виключності християнської віри нерідко таврується як певна форма нетерпимості, бо це суперечить популярним сьогодні ідеям та релятивізму (відмови претендувати на істину). Звідси деконструкція основ віри і визнання гріха за норму.
Рано чи пізно це все одно приводить не лише до стирання меж і вседозволеності в церкві, але й до стирання Христа. Треба бути дуже наївним, щоб сподіватися на продовження тривалого функціонування церкви за відсутності здорового віровчення, тому з часом язичництво виходить на поверхню: в церквах проводять сеанси йоги, а біля храмів здіймають ЛГБТ-прапори.
Джерела:
https://www.vrt.be/vrtnws/nl/2022/07/07/hele-zomer-yoga-in-sint-jacobskerk-in-antwerpen/
https://www.dw.com/de/meinung-bisch%C3%B6fe-bewegt-euch/a-63082923
