Ми живемо в час великого відступництва Церкви від християнства, яке відбувається на Заході. Це перед усім стосується традиційних протестантських деномінацій таких як єпископальна, пресвітеріанська, лютеранська, реформатська.
Відступництво найчастіше починається з християнських освітніх інституцій, які переймають ідеї та світогляд пануючий в світських академічних колах. Ліберальна теологія уже друге століття спричиняє ерозію в християнстві на Заході. За руйнацією віри в теологічні докртини йде моральний занепад і прийняття світських стандартів в церковну практику. Особливим атакам піддається сім’я та сімейні цінності. В часи постмодернізму ці процеси деконструкції віри і моралі в середині Церкви набрали неймовірно швидких обертів.
Боротьба ще продовжується в середині методизму. Тривалий час офіційна позиція Об’єднаної Методистської Церкви (UMC) мала біблійні принципи сім’ї. Та останнім часом збереження християнського трактування родини для цієї деномінації стало можливим лише завдяки особливостям функціонування самого об’єднання.
Річ у тім, що питання зміни позиції по тому чи іншому питанню має вирішуватися більшістю голосів на щорічній загальній конференції. Вже не перший рік одним з найбільш дискусійних питань стає дозвіл або підтвердження заперечення одностатевих шлюбів. Методисти з держав Африки та Азії традиційно голосують проти лібералізації позиції щодо гомосексуалізму, натомість серед північноамериканських делегатів підтримка одностатевих шлюбів щорічно зростає.
Доктринальне падіння в Об’єднаній методистській церкві – це наслідок низки рішень і дій протягом кількох десятиліть, які призвели до остаточного розмивання християнського віровчення.
Але, звичайно, все починалося зовсім не так. В контексті поширення віри методизм був однією з найпотужніших течій протестантизму, а його поява сягає ще першої половини XVIII століття. Пов’язано це з ім’ям відомого євангеліста й проповідника Джона Веслі. Саме його діяльність мала потужний вплив на поширення християнства та Велике пробудження XVIII століття.
Послідовники Веслі мали на меті методично дотримуватися євангельських принципів та поширювати біблійну святість на всі континенти. Ще до здобуття США незалежності багато з них вирушили за океан, щоб відкривати церкви в Америці. За досить короткий час методизм став одним із найбільш впливових напрямків протестантизму в Новому Світі.
Що ж призвело церкву до нинішнього становища? Як відомо, Об’єднана методистська церква (UMC) була створена 1968 року з поєднання Методистської церкви та Об’єднаних євангельких братів. У 1972 році затверджено “Книгу дисципліни”, в якій були сформульовані основні засади існування спільноти та функціонування церков. На жаль, саме ці норми відкрили двері для деформації церковного віровчення.
Річ у тім, що в основоположному документі був закладений небезпечний принцип перебільшеного плюралізму в церкві, адже правила і цінності, записані в “Книзі дисципліни” не повинні були “тлумачитися буквально та юридично”. В 1988 році методисти намагалися дещо скорегувати суперечливі норми 1972 року щодо цілісності віровчення, однак ключові плюралістичні ідеї зберігаються і донині. Саме це забезпечило можливість розмивання єдиних поглядів на ті чи інші питання.
Проблемним є також затвердження у 1972 році чотирьох джерел віровчення: Біблія, традиція, розум і досвід (щоправда, історія об’єднання свідчить про переважання останніх двох над першими). Це було однозначно помилкове рішення, адже Слово Боже втрачало статус єдиної і беззаперечної Істини і Його авторитет визнавався рівним традиції, розуму та людському досвіду.
Тут вже простежується прямий вплив ліберальної теології, поширеної в континентальній Європі. Її апологети ставлять під сумнів пряме розуміння Святого Писання, достовірність всієї Біблії (зокрема епізоди воскресіння, зцілення й інших чудес), а також користуються дуже гнучкими підходами до її трактування. Таким чином, церковний плюралізм в поєднанні з прирівнюванням розуму і досвіду до Біблії і традиції призвели до формування сприятливих умов для проникнення мейнстрімних світських поглядів та ідей в церкву.
За великим рахунком, методисти у своєму віровчення спираються на дуже вільну і ліберальну інтерпретацію біблійних текстів. Сучасні тренди в середовищі методистів (особливо Західної юрисдикції) зовсім не виглядають як сіль і світло для світу, але навпаки – свідчать про систематичний компроміс, згоду церкви зі світом, а іноді навіть приймають блюзнірські форми.
Це відбувалося багато років, але нинішні конфлікти і розбіжності стали настільки очевидним свідченням відходу від Істини, що це не можна приховати. Факти сучасної толерантності до гомосексуалізму стали наслідком тривалого розмивання понять і ставлень в середині самої церкви, яка змінювала власні цінності та практики, щоб відповідати панівній культурі.
Які ж наслідки такої теологічної “еволюції”? Найперше, церковні лідери допускають чи навіть ініціюють гріховні практики, які остаточно вплітаються в нинішнє вчення UMC. Наприклад, представник даного об’єднання Західної юрисдикції єпископ Мелвін Талберт, в 2013 році під час подорожі в штати Південно-Східної юрисдикції провів шлюбну церемонію для одностатевої пари в Алабамі. Це виглядало не лише як неповага до цінностей південних штатів, але і як певний приклад, прецедент і демонстрація дозволеності, щоб в майбутньому такі дії множилися. Вже через три роки Західна юрисдикція відзначилася ще одним прецедентом, коли висвятила Карен Олівето (лесбійку) в єпископи.
Ще один негативний наслідок загравання церкви зі світом – це поганий приклад. Він може мати прояв як в підбурюванні ліберальних кіл всередині інших конфесій до перегляду віровчення, так і в шкідливій репрезентації християн в медіа. Враховуючи ліволіберальний мейнстрім в ЗМІ, вже сьогодні медіа формують послання: “Якщо методисти змогли прийняти ЛГБТ і їх спосіб життя, то виходить християнство здатне це толерувати?” Це лише живить критику націлену проти консервативних християн та додасть аргументів до створення образу “ненависних гомофобів” на противагу “люблячим і толерантним методистам”.
Негативний приклад інших може навчити нас пильнувати власні цінності й віру. Сьогодні так багато ультраліберальних церковних віянь, що під маскою відкритості й прогресивності просто повторюють світські стандарти. Невір’я і духовне падіння не приходить в один день, але тривалий час підточує основи віровчення. Саме тому церква на ранній стадії повинна пильнувати, щоб цей процес не був запущений, щоб християнська теологія не перетворилася на теологічний лібералізм, що не одне століття зводить людей у невір’я.