Сучасні євангельські християни часто запитують: «Що має спільного євангельське християнство з таким поняттям, як патріотизм?», «Хіба в Біблії не написано, що наш дім на небі, що нема більше ні грека, ні юдея?» Багато християн стверджують: «Патріотизм разом з його прив’язаністю до земних справ — плотський і негідний народженого згори християнина».
Отже, давайте з’ясуємо. Бог створив цей світ багатогранним. Неймовірним розмаїттям форм та видів захоплюється кожен, хто спостерігає за природою. Саме різновиди форм створюють реальність, у якій різні організми доповнюють один одного, у загальному створюючи один спільний організм. Так само і з народами. Багатогранність — це свідчення багатства життя.Різноманітні нації, мови й культури — це прояв багатства, яке Творець вклав у цей величезний, чудовий організм, який називається людство.
Різноманітні нації, мови й культури — це прояв багатства, яке Творець вклав у цей величезний, чудовий організм, який називається людство.
Але Творець створив світ не лише багатогранним, але й багатонаціональним. У книзі Буття, в 11 розділі ми читаємо оповідь про те, як утворилися нації. У цьому сповненому символів оповіданні перед нами відкривається істина про те, що різноманіття націй, мов і культур — це серйозна перепона для поширення гріха.
Різноманіття націй, мов і культур — це серйозна перепона для поширення гріха.
Будь-який агроном чи лісник знає, що монокультура — це найкращий ґрунт для розповсюдження хвороб. Як світ природи складається з маленьких організмів, так і людство складається з сімей, націй, рас. Намагання зруйнувати національний світ безперечно потягне за собою крах сімейних цінностей. Популярний сьогодні рух глобалізму, що переслідує ціль побудови всесвітнього правління і злиття всіх націй, вважає, що традиційна сім’я — пережиткок минулого.
Біблія, особливо Новий Заповіт, ясно говорить, що справжня вітчизна людини не в цьому житті (Фил. 3:20, Євр.11:13-16). Але наша небесна вітчизна залежить від нашого життя на землі і особливо від того, наскільки ми тут жили «вірою, що чинна любов’ю» (Гал. 5:6). Життя людини, згідно зі Святим Писанням, не полягає в тому, щоб, склавши руки, чекати вічного життя, але щоб, наслідуючи Бога, виконати свій поклик. А поклик людини — «чинити любов’ю», тобто активно й конкретно любити.
Наша небесна вітчизна залежить від нашого проживання на землі і особливо від того, наскільки ми тут жили «вірою, що чинна любов’ю» (Гал. 5:6).
Отже, сенс життя людини — «Полюби Бога… і ближнього свого як самого себе». Іноді легко любити одразу всіх людей, особливо тих, хто далеко, наприклад, жителів Африки. Але ближній — це насамперед той, хто близько: твоя сім’я, сусіди, твій народ. Любов не абстрактна, вона конкретна. Любов — це служіння. Оскільки кожна людина обмежена, то це служіння відбувається відповідно до пріорітетів. Очевидно, що пріоритет — це служити тим, хто живе близько. «Коли ж хто про своїх, особливо ж про домашніх не дбає, той відрікся віри, і він гірший від невірного» (1 Тим. 5:8). Цікаво сказано: турбота про «своїх» і про «домашніх». Ви ніколи не помічали, що слова «родина» (сім’я) в українській мові та «Родина» в російській пишуться однаково, тільки вимовляються по-різному. У самій етимології нашої мови закладено ототожнення Батьківщини та сім’ї. Навіть історія Старого Заповіту — це історія 12 колін (родів, сімей) Ізраїля. Історія 12 сімей стала історією народу, історія народу, стала історією 12 сімей. Неможливо відділити сім’ю від Батьківщини, тобто від людей, які ходять вулицями, від світанків та вечорів, які ти бачив у дитинстві. Ось чому християнин покликаний Богом любити не тільки свою сім’ю, але і свій народ.
«Полюби Бога… і ближнього свого як самого себе». Іноді легко любити всіх людей, особливо тих, хто далеко, наприклад, жителів Африки. Але ближній — це насамперед той, хто близько: твоя сім’я, сусіди, твій народ.
Отже, патріотизм — це і є любов до свого народу. Це слово походить від латинського «patria», що означає «вітчизна». Не потрібно сплутувати патріотизм із націоналізмом (вивищуванням свого народу над іншими) чи з шовінізмом (ненавистю до інших народів), чи з расизмом (зневагою до інших рас). Патріотизм — це благородна любов до своєї країни і до всього, що її складає: до народу, до культури, до історії, до рідного пейзажу і такого іншого.
Традиційний патріотизм має своє глибоке коріння в юдейо-християнській традиції. Книги Священного Писання переповнені прикладами справжнього патріотизму. Цар Давид захоплюється красою землі, яку дав Бог для народу. З якою любов’ю він переповідає славні та безславні події з історії ізраїльського народу! У Псалмі 136 біблійний автор відкриває свою величезну прив’язаність до рідної землі: «Якщо я забуду за тебе, о Єрусалиме, хай забуде за мене правиця моя!» (136:5). Чудовим прикладом патріотизму є біблійний герой Неемія. Він присвячує своє багатство, свою кар’єру, ризикує життям — усе для відновлення рідної країни.
Патріотизм — це благородна любов до своєї країни і до всього, що її складає: до народу, до культури, до історії, до рідного пейзажу.
Історія християнства свідчить про те, що справжні християни не розділяли такі поняття, як служіння Богові та служіння своїй вітчизні. Реформатори XVI ст. були одними з перших, хто залишив латинь і у своїй діяльності свідомо почали використовувати національні мови. Шведи й голландці під знаменами Реформації боролися за свою незалежність. Ми можемо однозначно сказати, що європейський багатонаціональний світ утворився саме завдяки Реформації. Багато цікавих прикладів християнського патріотизму дає нам історія Сполучених Штатів Америки. Ще до недавнього часу американці пишалися тим, що живуть у найрозвинутішій і найбільш свободолюбній країні, а все тому, що ця країна була найбільш богобоязливою і благочестивою. Більшість славних моментів історії Америки пов’язані з євангельською вірою її дітей. Християни у Південній Кореї сьогодні користуються заслуженою повагою, і це, як каже доктор Йонгі Чо, безпосередньо пов’язано з їхнім патріотизмом. Коли Корея знаходилася під японською окупацією, тими, хто активно виступали в боротьбі за незалежність, були саме християни.
Попри невигідні стартові умови, Південній Кореї вдалося випередити комуністичну КНДР та стати однією з найрозвинутіших країн світу. Одним з основних факторів економічного дива став християнський вплив на цю країну.
Прикладом українського християнського патріотизму є життя митрополита української греко-католицької церкви Андрея Шептицького. Ось як він охарактеризував християнський патріотизм: “Той християнський патріотизм не проявляється і не може проявлятись у нас ніякою політикою та не може містити в собі ніякої ненависти до наших братів іншого народу. Слухняні Христовому наказові, ми любимо всі народи світа любов’ю ближнього. Ненависть супроти якого-небудь народу, чи суспільної верстви, чи стану ми вважаємо за противну Божому законові, і тому за шкідливу для дочасного й вічного нашого добра. Наш християнський патріотизм у тому одному, що свій нарід, нарід український, любимо християнською любов’ю більше від інших народів, та готові для нього віддати працю цілого життя й саме життя” (Декрет Архиєпархіального собору “Визнання вселенської віри” та правила до декрету, 1940 р., Львів).
На фото зображений Митрополит Андрей Шептицький, який проводить виховну роботу з молодими патріотами української скаутської організації “Пласт”.
Іван Огієнко – це людина, яка змогла поєднати в собі духовність і патріотизм, напевно, краще за будь-кого в українській історії. Він був вченим, політичним, громадським і церковним діячем, працював міністром освіти та міністром віросповідань в уряді УНР. Найбільш наближений до оригіналу переклад Біблії на українську мову був здійснений саме ним.
Будучи урядовцем, Іван Огієнко відзначився політикою активного впровадження української мови в освітній процес і церковне життя. Зокрема, була висунута вимога до єпископів — вести літургію українською мовою та призначати на церковні посади осіб, які володіють державною мовою. Міністр визначав місячний термін для прийняття української вимови, зазначив: особи, що не виконають наказу, позбавляться своїх посад та будуть притягнені до відповідальності. З ініціативи Огієнка в Кам’янці-Подільському засновано курси української мови для священиків, дияконів, дяків та регентів. З 1940 року митрополит Холмський і Підляський Польської Православної Церкви. У березні 1944, під час німецької окупації, був обраний митрополитом Української Автокефальної Православної Церкви. Влітку 1944 року був змушений емігрувати. У 1951 р. обраний предстоятелем Української Греко-Православної Церкви у Канаді і митрополитом Вінніпегу. На цій посаді доклав чимало зусиль для розбудови національно-культурного та релігійного життя української діаспори.
19 грудня 1918 р. Молебень на Софіївській площі з нагоди відновлення Української Народної Республіки. Через тиждень було сформовано Кабінет Міністрів УНР, у якому міністром освіти призначено Івана Огієнка.
Що означає бути патріотом сьогодні? Патріот — це той, хто в першу чергу ототожнює себе зі своїм народом і бере відповідальність за свою країну. Ця відповідальність виражається в тому, що тобі не байдужа доля своєї Батьківщини, ти всіма силами їй служиш. Бути патріотом — це значить трудитися на благо свого народу, це також боротися з усякою пітьмою, що намагається завадити твоєму народові здійснити своє призначення. Бути патріотом — це значить просвітлювати свій народ. Це значить робити його таким, яким хоче бачити його Бог. Християнин, що служить своїй країні, служить Богові. Але щоб правильно їй служити, потрібно її знати. Тому християнину потрібно пізнавати культуру, історію, природу; взагалі жити у своїй країні. Християни, як ті люди, які знають Бога, Який є Світло, повинні бути найбільш освіченими людьми у країні. Їм потрібно постійно мати правильний біблійний погляд на будь-яку реальність і будь-яку подію, що відбувається в країні. Християни повинні бути людьми, які знають, яким має бути життя в їхній країні.
Патріот — це той, хто в першу чергу ототожнює себе зі своїм народом і бере відповідальність за свою країну.
Нестача здорового патріотизму — це проблема, притаманна деяким українським євангельським християнам. Якщо ситуація не зміниться, протестанти не зможуть виконати ту місію, яку Господь призначив їм виконати у своїй землі.