«Наташа, передайте всім, що Херсон – це Україна!» — пише анонімний херсончанин у листі до знайомої. Зі вступом російських військ на територію Херсонської області, життя та здоров’я українців опинились в небезпеці. Вихід на вулицю супроводжується ризиками, стало неможливо купити деякі продукти та ліки, а в квартири українців підселяють росіян. Проте навіть в подібних умовах утисків, любов до своєї країни підштовхує українців до відважних вчинків. Як відбувається спротив жителів Херсонщини окупації?
Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, Херсон став особливою мішенню для ворогів. Це пов’язане як з його географічним розташуванням, так і ресурсами, якими воліли заволодіти окупанти. Попри опір захисників України, 25 квітня росіяни захопили будівлю Херсонської міської ради. Вони змінили там охоронців, відібрали ключі від будівлі та зняли український прапор. Наступною ціллю для ворога стали проукраїнські жителі міста, адже саме завдяки їх опору інформація про злочини окупантів сягає українських та іноземних ЗМІ, заважаючи росіянам поширювати брехливу пропаганду. Щобільше, ці українці створюють незручну «картинку» для російського телебачення, вішаючи українські прапори, вмикаючи патріотичні пісні та всіляко протидіючи росіянам.
«Наташа, ми тримаємося щосили. Відчувається, що вони бояться. Дуже бояться…» (уривок з листа)
Спротив українців окупантам. Фото: EAST2WEST NEWS
Сонячний літній день. На херсонському вуличному ринку люди купують продукти. Раз у раз між будинками вугулькує російський солдат, сподіваючись, що його форма змусить українців до покори… Аж раптом чується мотив пісні «Ой у лузі червона калина»! І пісня звучить все гучніше та гучніше! Присутні на ринку зацікавлено озираються, шукають джерело звуку. І цим джерелом є колонка Григорія Янченко. Він є людиною без обох ніг, у свій час отримав орден «Народного Героя України» та є щедрим благодійником ЗСУ. Григорій безстрашно рухається вулицями Херсона, гучно включивши патріотичну пісню, аби підтримати заслаблих співгромадян.
«День росії», 12 червня. Росіяни мають великі сподівання на те, що цей день вдасться провести на Херсонщині переможно, демонструючи свою владу. Проте їм на заваді стоїть повсюдний звук українського гімну, який чутно як з вікон людей, так і публічних місць, де українці сховали колонки!
Окрім подібних спалахів спротиву, українці проводять регулярні мирні мітинги з Державними прапорами України та плакатами, з криком: «Слава Україні! Героям слава!», «Разом нас багато – нас не подолати!», «Слава воїнам ЗСУ!», «Миколаїв! Ми з тобою!». Попри мирну поведінку херсончан, деякі мітинги закінчуються криваво. Так, 21 березня росіяни стріляли по натовпу мітингувальників, включно з використанням шумових гранат.
На кадрах камер відеоспостереження видно, як російські військові (зверху, біля будівлі) стріляють шумовими гранатами в натовп протестувальників, деякі з українськими прапорами, вздовж проспекту Ушакова в Херсоні, Україна, 21 березня 2022 року. REUTERS
Прийшовши вкрасти, вбити та погубити росіяни користуються нагодою мститися мітингуючим. Вони залякують, стріляють та викрадають незгодних українців. Станом на середину травня, лише в одному Херсоні росіяни вбили щонайменше 50 цивільних, ще близько 120 людей викрала група вербувальників. За спроби сфотографувати росіян, в низці випадків, окупанти одразу стріляли людям в голову чи катували.
«Вони можуть зупинити на вулиці будь-яку людину і змусити повторити кілька разів, що вони величні, що вони сильні і ми хочемо жити з ними…» (уривок з листа)
Стикнувшись зі супротивом українців, росіяни обрали додаткову стратегію впливу, вже випробовану в Криму 1944 р. та інших загарбницьких спробах: підселити на чужу територію – росіян! Заступниця міністра оборони України Ганна Маляр доповіла: «З боку росії активізувалося перевезення родин військовослужбовців російських окупаційних військ до захоплених російським агресором українських населених пунктів. Зокрема, йдеться про Херсон. Новоприбулі так звані російські переселенці самовільно заселяють залишені будинки і квартири українських громадян, які виїхали, рятуючи свої життя, з початку широкомасштабного вторгнення Росії». Щобільше, додає Маляр, окупанти посилюють заходи з примусової паспортизації населення захоплених ними територій.
«Вчора одна жінка, пенсіонерка, відмовилася повторювати, що вони великі. Три здорові мужики її роздягнули і залишили на вулиці, заборонивши комусь підходити до неї, щоб допомогти…» (уривок з листа)
Попри тиск окупантів, жителі Херсона сподіваються на швидкий контрнаступ української армії. Так, глава Миколаївської обласної Військової адміністрації Віталій Кім раніше заявив, що подібний розвиток подій — це «всього лише питання часу». Успішний контрнаступ важливий як для місцевих громадян, які потребують захисту своєї країни, так і для міжнародної спільноти — активізувавши бої за захоплені території, українці практично демонструють незгоду штучно віддавати свої землі росії «на збереження обличчя путіна» — як пропонували певні європейські лідери.
Переконання у контрнаступі України настільки сильне, що мер Херсона, Ігор Колихаєв, попри реальну небезпеку, залишився в місті і продовжує дистанційно працювати. На своїй Фейсбук-сторінці він 13 червня написав: «До речі, те, що я, профільні заступники, керівники департаментів, управлінь та комунальних підприємств перебуваємо у місті та на віддаленому доступі виконуємо свої функції, є виконанням інструкцій для здійснення життєдіяльності міста Херсона, які нам надіслав голова ВЦА Лагута за своїм підписом ще 19 квітня, майже через 2 місяці після того, як місто було взято під контроль військами рф». Він також пише про те, що налагоджував систему комунальним служб, коли це ще було можливо, та разом з командою волонтерів допомагав охочим евакуюватись.
Разом з тим, голова Херсонської облради, Олександр Самойленко, в інтерв’ю з Укрінформ наразі закликав мешканців Херсонщини евакуюватись: «Так, я сам виступав із таким закликом. Навіщо він? Збройні сили України повинні мати плацдарм для діяльності». Патріотизм, в цьому випадку, буде виявлений у довірі ЗСУ, а не неймовірному ризику тим, хто лишиться. Хоча, у випадку російської армії, як рішення лишитись, так і рішення евакуюватись — мають свої ризики і вимагають зваженого рішення людини в її конкретній ситуації.
Фотографії патріотичного спротиву на Херсонщині. Джерело: Фейсбук-сторінка Каховської міської територіальної громади
«І ще. Вони крадуть. Вони крадуть усе. Мені навіть складно вигадати, що вони не крадуть. Ми ніколи не бачили крадіжки у таких масштабах. Починаючи від дитячих іграшок і закінчуючи ящиком овочів, що підгнили…» (уривок з листа)
Окрім переслідувань українських партизанів та мирних мітингувальників, окупанти відрізали жителів Херсонщини від зовнішнього зв’язку та пропонують працювати «за їжу». Українці не можуть зателефонувати до своїх рідних, не можуть викликати швидку. Щобільше, не змігши набрати достатньо працівників в комунальні служби, окупанти пропонують людям волонтерити для «наведення ладу» у понівечених населених пунктах (включно з Маріуполем), аби мати «доступ до їжі». «Наведення ладу» означає прибирання завалів на вулицях та похорон тіл у братських могилах, як повідомляє Головне управління розвідки МО України.
Стало відомо про ще одну жорстокість окупантів: спрямовувати людей, що евакуюються, нібито безпечними шляхами — а потім обстрілювати. На кордоні Миколаївської та Херсонської областей бійцям та журналістам вдалося дістатися місця, де загинули цілі сім’ї. «Кажуть, що це “зелена дорога”, — розповідають журналістам ТСН військові, – дають їм проїхати кілька разів, а потім мінують поля та навмисне знищують». Внаслідок цього, на шляху до звільнення з окупації утворився цвинтар автомобілів та людей.
«Вони бояться, бо у місті постійно розклеюють листівки. Наші листівки із українською символікою. Ми чекаємо на ЗСУ. І коли вони будуть близько, то херсонці голими руками та зубами розправлятимуться з нечистістю. Вони це відчувають. Тож поспішають…» (уривок з листа)
До опору місцевих жителів долучились християни. Серед них Сергій Чудинович, священник ПЦУ. Коли 24 лютого почалося повномасштабне вторгнення, він вивіз свою родину, а потім повернувся до своєї громади в Херсоні. «Сенс моєї діяльності полягав у тому, — сказав він для Укрінформ, — що частину релігійного життя слід перенести в ті місця, де солдати готові бачити священника». Він організував місцевих людей на збір їжі, формуючи продуктовий склад, а пізніше закупив ліки. Коли росіяни окупували Херсон, хтось з проросійських священників-колаборантів, розповів окупантам про проукраїнську позицію Чудиновича, бо той відспівував українських солдат. Катуючи його, росіяни говорили: «Ну ти зрозумів, що твій Христос — фігня?» Після катувань, Чудиновича тимчасово відпустили, чим він скористався, аби покинути місто, вже знаючи, що він є в списках помсти росіян. Він продовжив служити людям за межами окупованої території.
Попри небезпеку, християни різних деномінацій також продовжують служити жителям Херсонщини. Так, Євангельські християни-баптисти проводять служіння для прихожан та розвозять гуманітарну допомогу нужденним. А міські херсонські церкви та Олешківська, Новокаховська та Чулаківська церкви годують людей, розвозять хліб та надають прихисток постраждалим.
«І, якщо можете, моліться за нас, називаючи у своїх молитвах усі українські імена. Тому що це наші імена…» (уривок з листа)
Наразі важливо як фізично, так і молитовно підтримати жителів Херсонщини та інших окупованих територій. Як можна молитись?
– за силу та мудрість тих, хто лишається і продовжує боротись
– за мудрість християн та безпосередньо капеланів в служінні
– за гуманітарну допомогу та евакуаційні коридори для жителів Херсонщини
– за припинення жорстоких дій росіян та покарання злочинців
– за перемогу України та Божої істини
Джерела:
Лист анонімного жителя Херсона до Наташі
https://lb.ua/society/2022/04/25/514695_rosiyani_zahopili_budivlyu.html
https://www.pravda.com.ua/news/2022/06/16/7352865/
На обкладинці фото: Reuters
