На нього чекають київські бабусі, з ним вітаються солдати та безкоштовно підвозять кияни на машинах — це фармацевт Юра Коваленко. Коли, 24 лютого, Україну сколихнула ворожа атака, він вивіз своїх рідних за межі Києва, але побувши в безпеці зрозумів, що повинен повернутись. Служіння фармацевта є цікавим в часи війни, особливо, якщо супроводжується Євангелієм.
В сутінках вечора в аптеку, хитаючись, заходить чоловік. Його руки глибоко в кишенях, погляд опущений вниз. Дочекавшись, коли від віконечка відійде попередній покупець, він підійшов та виклав на стіл кілька пожмаканих купюр.
- Дайте, «бояришника», – сказав він, вже смакуючи в уяві спиртовий напій, який подарує йому кілька годин забуття.
На цих словах аптекар зазвичай ставить на стіл маленьку пляшечку, забирає пожмакані купюри та кличе наступного клієнта. Вже пройшло кілька секунд, а ніхто пляшечку не поставив і купюри не зібрав. Чоловік підняв очі з-під кущастих брів, зустрівши погляд фармацевта.
- Вам не треба «бояришник», – сказав той.
Наступні кілька хвилин фармацевт, християнин Юрій Коваленко, звертається до чоловіка зі словами надії. Він закликає його кинути алкоголь, який руйнує життя і мозок, та знайти Христа.
Цей епізод трапився в житті Юри ще до війни. Коли українці прокинулись від гуркання обстрілів та тривожних сирен, Юра зрозумів, що рідних треба вивозити. Опинившись біля Умані, в тиші, юнак не відчув спокою.
«Коли я там був, мене накрило: я явно не маю тут бути. [Родичів] відвіз і зрозумів, що треба валити назад і щось робити».
Юрко (крайній справа) та інші волонтери.
Юра розумів, що буде займатись ліками. Хтось розвозить людей, хтось — продукти дитячого харчування, але тих, хто розбирається в ліках та може їх розвозити — набагато менше. Він вийшов на волонтерів, які займаються схожою працею і налагодив робочі зв’язки з аптекою. Проте Юра вирішив волонтерити окремо від цих організацій.
«В мене було бажання самому робити, щоб не просто розвезти ліки, чи підгузки, а щоб була користь, щоб була духовність».
Юра поставив перед собою ціль: розвозити ліки та розповідати про Бога. Він пояснив: «Сенс людині просто одужати, якщо вона піде в ад? Тому треба, щоб це служіння було пов’язано з Богом. Не просто вилікувати людину, але і сказати що життя тут не закінчується: є надія — є Хтось, Хто може дати мир».
Служіння Юра назвав «RPG ministry», де перші літери означають абревіатуру з англійської «читай, молись, давай». На подібне служіння є великий попит, адже, внаслідок паніки перших днів війни, великі ресурси аптек були розкуплені, а навіть ті ліки, що лишались, не всі змогли придбати. Зараз служіння Юри та його друзів спрямоване на допомогу людям літнього віку, військовослужбовцям, а також людям з інвалідністю та хронічними захворюваннями.
Деякі з людей, що отримали допомогу. Джерело: архів фото Юрія.
Ключовий вірш служіння — Иоиля 2:32:
І станеться, кожен, хто кликати буде Господнє Ім’я, той спасеться.
Як результат, юнак сформував команду з 15-ти волонтерів, які розвозять людям ліки в Києві та розповідають про Христа. Бабусі та дідусі, які не можуть отримати препарати, знаходять служителя-фармацевта через чати допомоги, волонтерів та розповіді інших. Щобільше, буває що до аптеки з якою Юра працює, звертаються по допомогу солдати ЗСУ. Станом на 37-ий день війни, команда допомогла більше тисячі людей Києва та низки сіл. Найбільший попит, додає він, на ліки від серця, бронхіальної астми, тиску, діабету, а також знеболюючі препарати.
Оскільки київський транспорт ходить рідко і не завжди досягає потрібних адрес, логістика створює нові виклики.
«Я раз поїхав на таксі, – розповідає Юра, – було написано, що поїздка коштує 400 грн. Я їхав на правий берег з лівого, але ми 4 години простояли в пробці: за це зняло 1100 грн! Ні, кажу, хлопці, накатались!» Стикнувшись з цією проблемою, Юра зрештою знайшов вихід: він буде їздити на роликах! Він дістав ролики, на яких катався в довоєнний час, і почав розвозити ліки за схемою: попутка, знову ролики, попутка.
Історії, які Юрій регулярно виставляє на своїй сторінці. На фото по середині видно викинуті на перевірку поліцією ліки. Джерело: архів фото Юрія.
На роликах їздити по асфальту не так важко, як підніматись на гірку. «Ти їдеш, – каже Юра, – зі швидкістю ходьби. При тому витрачаєш купу сил, бо на ногах по 5 кг». В один з таких підйомів, згадує він, повз Юру їхав хлопець на моноколесі. Коли той юнак побачив складнощі підйому на роликах, він протягнув Юрі руку, сказавши: «Тримайся!» — і повіз фармацевта, нагруженого гуманітаркою, догори.
Іншого разу, Юра під’їхав до мосту на машині свого друга. Він вийшов з коробкою ліків та зробив кілька кроків, коли раптом почув крик поліції! Війна. Важливий для логістики Києва міст. Незнайомий юнак з підозрілим предметом! Все це викликало природнє бажання правоохоронців перевірити вміст коробки. Коли вони висипали на землю всі ліки та переконались, що небезпеки немає, то побігли назад, до машини. «Ви куди, – крикнув Юра, – а помогти зібрати ліки?» Крикнувши, що їм нема на те часу, поліція поїхала далі рятувати Київ від дійсних диверсантів. А Юра — пішов служити до бабусь та дідусів, трохи схвильований після подібної зустрічі.
Зрештою, дні волонтерів, які розвозять ліки, сповнені радості від можливості послужити Богом та людям у цей час. Їм довіряють, їх готові прийняти — та, щонайважливіше, почути Добру Звістку!
На питання, чи йому страшно було повернутись в Київ під обстрілами, Юра відповів, що в нього на серці повний мир. І додав:
«Мені дуже сподобалась колись почута фраза: “Як же класно, що наше життя не закінчується на цій землі”. Якби закінчувалось, було би дуже сумно. Тому, я не маю страху, нічого, [навпаки] хочеться бути корисним та служити»
Якщо ви хочете дізнатись більше про Юрине служіння та допомогти фінансово, в них є презентація тут.