Плюралізм та релятивізм

Плюралізмом зазвичай називають усталену систему різноманіття думок та вільного їх вираження в суспільстві. Це одна з основ демократичного суспільства, яка забезпечує рівновагу і в певній мірі стабільність політичного процесу. У безпосередньо політичному контексті плюралізм передбачає існування політичних важелів для впливу всіх громадян на владні рішення та можливість бути почутими. Проте це ні в якому разі не означає квотування чи виокремлення певних груп населення як привілейованих чи недоторканих.

Найбільшими перешкодами плюралізму є цензура й державна ідеологія, що притаманно для авторитарних і тоталітарних режимів. Це характерно для Радянського Союзу, нацистської Німеччини чи навіть сусідньої авторитарної Росії. Сам факт існування державних цензуруючих органів (Міністерство просвітництва і пропаганди Рейху, Головліт в СРСР та Роскомнагляд в Російській Федерації) вказує на інституціоналізований контроль за публічною інформацією.

Проте з іншого боку сьогодні можна спостерігати таке явище як самоцензура, коли за відсутності будь-яких юридичних перешкод певні ідеї та принципи оголошуються «застарілими», «нетолерантними» та просто небажаними. Про них з явним скептицизмом чи навіть критикою говорять в ЗМІ, їх оминають політики у своїх політичних програмах. Можливо, хтось з читачів подумки віднесе до них деякі надто революційні чи просто провокативні ідеї, проте в ХХІ століття не знаходять достатнього вираження саме ті консервативні ідеї, що завжди вважалися вічними: релігійність, захист сім’ї та моралі, збереження своєї національної ідентичності тощо.

З іншого боку, спокуса встановлення будь-якої інформаційної гегемонії рано чи пізно матиме катастрофічні наслідки. Звичайно, на перший погляд, виглядає дуже привабливо витіснення антихристиянських ліволіберальних елементів з інформаційного простору, проте історія демонструє вкрай негативні наслідки тотального обмеження свободи слова (навіть маючи, здавалося б, цілком виправдану мотивацію). Повна інформаційна блокада певної групи населення завжди матиме революційні наслідки. На жаль, ми живемо у світі, де домінує гріх, а тому охочих зламати й побороти навіть найсильнішу християнську гегемонію знайдеться чимало. Проте це не означає, що світоглядним противникам треба сприяти. Навпаки – якісне представлення християнської та консервативної позиції на тлі інших точок зору завжди матиме перевагу, адже це працює і забезпечує життєздатність суспільства. Проте, знову ж таки, це може бути втілене в життя лише за плюралізму, а не за умов домінування в ЗМІ певної ідеології.

Втім сучасний медіапростір все більше формується на інших цінностях – цінностях релятивізму, які полягають в абсолютній відносності усього та відсутності Істини. Релятивізм – це не просто різноманіття думок, поглядів та позицій. Це свого роду цілий світогляд, який відкидає будь-яку об’єктивність, нормальність чи усталеність взагалі будь-чого.

Якщо плюралізм передбачає висвітлення різних позицій, кожна з яких претендує на істинність або хоча б на її частину, то релятивізм усуває саму ідею об’єктивності та Істини як «насильницьку й нетолерантну». На відміну від плюралізму, релятивізм охоплює не лише інформаційну сферу, але й (як це не абсурдно) претендує на універсальне визнання вседозволеності й відсутності кордонів і обмежень. Будь-яка навіть цілком божевільна ідея знаходить не просто висвітлення, але й презентується як цілком прийнятна. Коли можливість висловлення різних думок замінюється рівнозначністю цих думок, то потреба в критиці взагалі зникає, як і конкуренція ідей за правдивість.

Проте насправді реальність демонструє нам абсолютну непослідовність релятивістів. Їх ідея та спосіб мислення є нічим іншим як спробою виправдання й нормалізації абсурдних політичних ідей. На ділі ж відмова від Істини й об’єктивності закінчується з найменшим посяганням на права самих прихильників релятивізму. Адже кожна людина свідомо чи ні має певні спільні уявлення про добро і зло, правду й неправду, а тому навіть найбільш агресивне нівелювання істинності зазнає краху через просте людське бажання добра для себе.

В постмодерному світі легко заплутатися. Коли плюралізм трансформується в релятивізм, то суспільство занурюється в хаос. Постмодерна сумбурність і багатовекторність наштовхує людину на потребу пошуку власного шляху і «власної істини». Це становить реальну загрозу для здорового суспільства, адже в таких умовах абсолютна меншість шукає цілковиту Істину, тоді як більшість обирає простий шлях – насолоду, гедонізм та безтурботність.