Коли Різдво вже позаду і святкові дні минули, можна звернути увагу на деякі неприємні моменти цьогорічного європейського святкування. Вже давно відомо, що невоцерковлені люди не надають Різдву першочергового значення, а ставляться до свята скоріше просто як до зимового романтичного періоду з подарунками та веселощами.
Однак це все ж таки релігійне свято, а тому підняття питання віри і євангельської історії викликає в багатьох агресивно налаштованих до християнства людей неоднозначну реакцію. Наприклад, цього року Італію накрила хвиля вандалізму: по всій країні зафіксовано безліч випадків осквернення різдвяних вертепів. Найбільше ненависті нападники проявили до фігурки Ісуса Христа та Діви Марії.
Особливо небезпечні випадки сталися в Івлеї, де нападники підпалили два вертепи поряд з храмами, що могло закінчитися пожежею і в самих культових спорудах. Також вражає цинізм, з яким вони це роблять: часто вандали фотографують свої діяння та вихваляються ними в соцмережах.
Подібна ситуація спостерігається і у Франції. Останнім часом там відбулися масові осквернення католицьких святинь: вандалізму зазнали храм святого Мартина в Сен-Жак, Нотр-Дам та багато інших. Щороку по всій Франції відбувається безліч антирелігійних злочинів, більшість з яких направлені саме проти християнства. Однак на відмну від гучної реакції засудження подібних дій проти релігійних меншин, акти вандалізму проти християнства ігноруються та замовчуються.
Та ніщо так наочно не демонструє несправедливість ситуації, як порівняння зі скандальним вироком чоловіку за знищений ЛГБТ-прапор. Менш як місяць тому ми повідомляли Вам про безпрецедентний судовий вирок 30-річному Адольфо Мартинезу, якого засудили до 16 років позбавлення волі за спалення веселкового прапора.
Це порівняння вчергове демонструє нам подвійні стандарти “боротьби з ненавистю” та пріоритети влади. Одні групи меншин фактично стають недоторканими, критика яких може завершитися притягненням до відповідальності за “мову ненависті” або “дії ненависті”. Натомість більш чисельні категорії населення зазнають справжніх утисків, а злочини проти них ігноруються та, зазвичай, не оголошуються як “злочини ненависті”.
Звичайно, ЛГБТ-прапор і близько не можна порівнювати з вертепом, однак якщо вже піднімати тему знищення важливих для певних груп населення речей, то виникає низка справедливих питань. Де 16-річні вироки ненависникам християнства, які демонстративно знищують вертепи та нападають на храми? Де засудження з боку влади антирелігійних екстремістів? І де взагалі повага до своєї культури та історії? Відповіді на ці та інші питання ми, навряд, отримаємо, адже розуміємо, що в світі з домінуванням лівих наративів у культурі та політиці у владних структур зовсім інші пріоритети.
