Моторошні новини приходять з США. Чоловік 30 років засуджений до більш ніж 16 років тюремного ув’язнення за викрадення і спалення ЛГБТ-прапору. 11 червня поточного року Адольфо Мартинез поцупив веселковий прапор, що висів на стінах церкви Об’єднаних Методистів в місті Емс штат Айова, а потім публічно спалив його перед стриптиз-клубом під назвою “Dangerous Curves Gentleman’s Club”.
Викликає неабиякий подив непропорційний розмір покарання, присуджений американським судом за такий «злочин». Виявляється, палити американський національний прапор, як це робить регулярно і публічно лівацька Антіфа, на думку представників нового правосуддя – це «свобода слова». Натомість, спалити кольоровий прапор ЛГБТ – це мова ненависті, за яку потрібно дати одну з найвищих мір покарання. Злочинців, які скоїли вбивство, карають меншим вироком, ніж його отримав молодий чоловік, обурений фактом пропаганди церквою поведінки, яку Біблія виразно називає гріхом.
Особливої уваги заслуговує позиція «пасторкині» церкви, зі стін якої був вкрадений прапор. Eileen Gebbie, будучи представницею ЛГБТ-спільноти, схвально оцінила рішення суду, назвавши його «справедливим ставленням прогресивної громадськості до ненависті».
Насправді, ця ситуація з рішенням суду в справі А.Мартинеза є яскравим прикладом того, що цілі ЛГБТ зовсім не пов’язані з толерантністю чи любов’ю. Їхня риторика, точно як і риторика більшовиків, – суцільна маніпуляція, облуда і подвійні стандарти, адже насправді за нею стоїть брехня, ненависть і тоталітаризм. Це революція марксистського характеру, проте, на відміну від жовтневої в Росії, звершена еволюційно, згідно з інструкціями А.Грамші, Г.Маркузе та інших неомарксистів, які говорили, що в деконструкції буржуазної християнської культури не треба поспішати, але витримати «мудрість етапу». Лякає факт, що їхня соціальна інженерія, експеримент, який вони звершують над людством, здається, не має меж. Невідомо, де це може закінчитись і чи закінчиться взагалі.
Ірраціональність і кричуща несправедливість вироку над Мартинезом повинна розбудити людей, у яких ще залишився здоровий глузд, але наразі вони є приспані «про-любов-ною» риторикою лівацької пропаганди. Якщо такі події, як ця, чи судовий процес над Паїві Расанен з Фінляндії, або справа 7-річного Джеймса Янгера з Техасу, мати-лесбіянка якого домагається для нього хімічної кастрації, не відкриють очі суспільству, це означатиме, що наша прекрасна цивілізація уже приречена, та її падіння відбувається на наших очах.
