На російському Інтербаченні (альтернатива Євробаченню) перемогу здобув гомосексуаліст

Сама ідея створення російської альтернативи Євробаченню виглядає як дія ображеного, особливо з врахуванням участі в організації його дійства заступника голови адміністрації російського президента Сергія Кирієнка та заступника голови уряду Дмитра Чернишенка. Це шоу очевидно планувалося як спроба культурної і політичної консолідації російських союзників, зокрема держав, які входять до БРІКС, СНД, а також держав так званого «глобального Півдня».

Конкурс проходив 20 вересня за участі понад 20 країн. Учасники отримали рекомендацію використати етнічні мотиви у своїх піснях та співати рідною мовою. За підсумками голосування перемогу здобув представник В’єтнаму Дик Фук, який виконав пісню, натхненну баладою про боротьбу із китайськими загарбниками. Але увагу він привернув не лише цим. Річ у тім, що пісні, які виконував Дик Фук, містять численні гомосексуальні мотиви, а він сам знімався в кліпах, де зображував одностатеві стосунки між чоловіками, а також публікував в Instagram гомосексуальні дописи.

Іронія цієї перемоги полягає в тому, що Кремль позиціював Інтербачення як «духовну» альтернативу Євробаченню з його ЛГБТ-порядком денним. Звичайно, це не означає, що гомосексуальна пропаганда на Євробаченні має моральну перевагу в цьому контексті, а скоріше навпаки — це демонстрація загального розтління популярної культури, що проявляється як в Європі, так і в Азії та Америці. Проте політична «боротьба з ЛГБТ» в РФ є не більше, ніж ширмою в контексті антизахідної політики, адже офіційна заборона шестиколорів чи відкритої діяльності таких організації зовсім не означає, що Росія має щось спільне зі здоровими сімейними цінностями.

Росія не має жодного потенціалу бути реальною альтернативою воук-культурі, адже сама представляє не менш руйнівну варварську цивілізацію з фейковим православ’ям і показною релігійністю на жорстокому більшовицькому фундаменті. Здорові сімейні цінності можливо побудувати тільки на справжньому християнському фундаменті із глибоким усвідомленням суті Божого задуму щодо сім’ї, подружжя і дітей. Це проблема як Росії, так і тих суспільств, які зазнали краху сімейних цінностей, адже в них реальна інтеграція християнства в цю сферу була мінімальною і часто полягали у формальних деклараціях і релігійних образах замість щоденної практики суті християнської сім’ї. 

Суспільство, в якому виправдовується домашнє насилля, подружні зради, аборти, розлучення і Лада замість «героя СВО» не має нічого спільного із християнською духовністю навіть коли їхній диктатор та патріарх критикують Захід за подібні вади у вигляді ЛГБТ-пропаганди чи культури скасування. Також варто пам’ятати, що формальна заборона на пропаганду ЛГБТ не усуває поширеність гомосексуальних практик як в російській армії, так і в російській церкві (що керівники обох структур намагаються приховати).