Білоруський режим звільнив 52 політв’язнів

Зміцера Дашкевича заарештували після протестів 2020 року, та відкрили кримінальну справу проти нього і його дружини Насти. Їх судили за «участь у діях, які грубо порушують громадський порядок». Зміцер мав вийти на волю через 1,5 року, проте режим відкрив проти нього ще одну справу про непокору адміністрації колонії (це формальне звинувачення, щоб залишити людину у в’язниці).

Умови звільнення політв’язнів передбачали депортацію за межі Білорусі, однак 69-річний опозиційний політик Микола Статкевич, відмовився залишати країну. Звільнених доправили двома автобусами до кордону з Литвою, де їх зустрічали родичі, активісти та зокрема опозиціонерка Світлана Тихановська. При цьому правозахисники наголошують, що понад тисяча політв’язнів досі залишаються за ґратами, а у списку звільнених відсутні такі персони як нобелівський лауреат Алесь Біляцький чи політична діячка Марія Колесникова.

Представник США Джон Коул, який особисто зустрів звільнених у Вільнюсі, порівняв переговорний процес із «тенісною грою», де кожен крок Лукашенка супроводжується частковим пом’якшенням санкцій. Президент Литви Ґітанас Науседа назвав звільнення важливим кроком і подякував США за зусилля, підкресливши, що серед звільнених було і шестеро литовців. 

Попереднє звільнення білоруських політв’язнів відбулося у червні (тоді на волю вийшли 12 осіб). Однак ці етапи не повинні ввести в оману людей, адже  примусове виселення власних громадян суперечить Міжнародному пакту про громадянські та політичні права.

Звільнення понад пів сотні незаконно ув’язнених — це однозначно позитивний крок і велика радість для них самих і їхніх родин, однак ця дія режиму Лукашенка не має призвести до надмірного оптимізму. Де-факто режим використовує ув’язнених як об’єкт для торгу. Це жодним чином не означає зміну системи, згортання репресій  чи ослаблення тиску на громадськість. Лукашенко просто позбувається нелояльних і незручних громадян, обмінюючи їхню депортацію на зняття санкцій.