Диктатори пропонують свій новий світовий порядок

Сьогодні Сі Цзіньпін відкрито представив ініціативу глобального управління, яка б відображала інтереси диктаторів напротивагу демократичним державам. У своїх промовах китайський лідер неодноразово наголошував на необхідності «рівноправної багатополяризації» світу та реформування глобальної системи управління. Він закликав країни-члени ШОС об’єднати спільно протидіяти «гегемонізму» та будь-яким проявам тиску на держави, що розвиваються. Економічні пропозиції лідера КНР (формування банку розвитку ШОС і зменшення залежності від долара) направлені, перш за все, на створення умов для подолання вже наявних або потенційних санкцій від США чи ЄС.

На Саміті виступив і російський диктатор, який вчергове звинуватив Захід у війні проти України та заявив, що «нинішня конфронтація нібито є наслідком державного перевороту в Києві» та спроб США розширити НАТО. Путін використовував зустріч у Тяньцзіні як майданчик поширення антиукраїнської та вцілому антизахідної пропаганди. Проте в підсумковій заяві Україна взагалі не була згадана, що можна розцінювати як згоду учасників Саміту на збереження статус-кво разом із продовженням співпраці з Кремлем.

Особливу увагу привернула зустріч Сі Цзіньпіна з прем’єр-міністром Індії Нарендрою Моді. Попри багаторічні територіальні претензії, вони заявили про готовність розглядати одне одного як партнерів, а не суперників. Це свідчить про зменшення дистанції між Делі та Пекіном, але при цьому збільшення суперечностей між Індією та США.

Саміт у Тяньцзіні показує, що протистояння між «глобальним Півднем» та західними демократіями стає дедалі яснішим, а держави з авторитарними лідерами ставлять за мету світ без домінування західних цінностей. Пекін і Москва пропонують модель світового порядку, в якій немає відповідальності за нехтуваннями людськими правами, а війни мають завершуватися на користь агресора.

Тренд посилення союзників Китаю викликає особливе занепокоєння з огляду на гуртування довкола або в союзництві з Пекіном практично всіх сучасних диктаторів та представників режимів (російський, іранський, північнокорейський, китайський, білоруський), які нехтують базовими людськими правами і принципами, на яких свого часу формувалася ООН. Власне й ця організація нині демонструє повну нездатність ані у вирішенні міждержавних конфліктів, ані у захисті основних людських прав та потреб. Все це відбувається на тлі самоусунення США від реальних міжнародних процесів, коли Вашингтон імітує зовнішню політику, а також самостійно згортає програми, які слугували засобами м’якої сили та визначали тимчасову однополярність світу.