В Іспанії Федерація платформ за права транссексуалів лобіює скандальну ініціативу репарацій для трансгендерів після 65 років як компенсацію за «багаторічну дискримінацію». Вони вимагають запровадження спеціальної довічної пенсії, а також пріоритетного доступу до державного житла та соціальних програм.
Ця пенсія не повинна залежати від місця роботи людини, стажу чи розміру пенсійних внесків. Також потенційну транс-пенсію пропонують виплачувати не залежно від доходу чи наявності інших виплат. Вона фактично являє собою компенсацію за роки, коли держава і суспільство не визнавали трансгендерність бажаною чи прийнятною. Фінансове заохочення для таких людей означатиме офіційне схвалення їх способу життя і є певною формою каяття суспільства за свою «трансфобію».
Представники Федерації платформ за права транссексуалів вже провели дві зустрічі з правлячою Іспанською соціалістичною робітничою партією, партією «Об’єднані ми можемо змінити Європу», Баскською націоналістичною партією та іншими силами лівого і прогресистського спрямування. Очевидно, що мета їх ініціативи не лише фінансова, але й ідеологічна. Іспанські ЛГБТ намагаються продемонструвати повну суспільну перемогу. Про це свідчить і позиція членів Платформи трактувати «злочином проти людства» політику заперечення трансгендерності в минулому та існування законів, спрямованих проти гомосексуалістів.
Очільник Федерації платформ за права транссексуалів Мар Камбролле на презентації Закону про транспам’ять заявив, що Іспанія повинна бути піонером Європи у визнанні утисків трансвеститів минулого «злочином проти людства», бо подібні ініціативи вже були реалізовані в кількох латиноамериканських державах з лівими урядами. Лише дві парламентські партії не були запрошені на презентацію — права «Вокс» і християнські демократи з Народної партії.
Претензійність і відверта нахабність іспанської ЛГБТ-спільноти є результатом лояльної політики уряду, який багато років усуває всі можливі незручності та бореться із так званою «гомофобією», тобто позиціями і наративами заперечення нормальності гомосексуалізму і трансгендеризму. Також дана ініціатива вкотре підтверджує, що ЛГБТ-активізм не має завершення. Навіть коли держава визнає одностатеві шлюби чи навіть всиновлення, то далі йде боротьба з тими, хто не погоджується, а також вимоги компенсації, яку невипадково самі транс-активісти називають репараціями.
Розгортання етапів подібних процесів ми вже спостерігаємо в Україні. ЛГБТ-спільнота активно лобіює законопроект №9103 про так звані цивільні партнерства, а також №5488, який передбачатиме покарання для тих, хто не погоджується визнавати «нормальність» гомосексуалізму та змінності статі.
