Негативні прогнози для європейської демографії стають реальністю. Європейський Союз стикається із серйозною кризою, яка загрожує економічній стабільності, соціальним структурам та політичному ландшафту континенту.
Як повідомляє Financial Times з посиланням на дані ООН, цей рік може стати переломним для ЄС, адже чисельність населення вперше впале до 448 мільйонів. На початку 2023 року відбулося часткове зростання внаслідок біженців, однак загальні показники за рік виявилися нижчими, ніж прогнозувалося, через зниження народжуваності до рівня, який Євростат не передбачав протягом наступних двох десятиліть.
Демографічна криза в ЄС вже має серйозні політичні й економічні наслідки. Скорочення працездатного населення формує тиск на державні бюджети і потенційні проблеми із пенсійним забезпеченням. Ще однією проблемою є дефіцит робітників і просто незаповнюваність робочих місць в різних секторах економіки. У звіті Європейської комісії про старіння населення йдеться про знищення кількості працездатного населення та зменшення відпрацьованих годин, тому єдиною можливістю підтримки півня ВВП стане зростання продуктивності праці, що також має свої обмеження. В цих умовах суттєво знижується обороноздатність країн і в довготерміновій перспективі Європа «прав людини і демократії» може залишитися в минулому.
Основними причинами демографічної кризи є низький рівень народжуваності і зростання тривалості життя. Європейські країни протягом десятиліть втратили можливість до самовідтворення населення, а натомість сприяли його заміщення шляхом залучення мігрантів. Європейської політики використовують цю стратегію кілька десятиліть, однак важко назвати її успішною з кількох причин. Найперше, значна частина мігрантів не є кваліфікованими робітниками, а чимало знаходять підтримку в соціальних програмах від держави й не поспішають інтегруватися в трудову систему країн.
Однак другий фактор може нести ще більшу проблему в довготерміновій перспективі. Значна частина мігрантів з Азії та Африки абсолютно не готова культурно й цивілізаційно інтегруватися в європейську систему. У великих містах (Париж, Берлін, Стокгольм та інших) мігранти формують свої замкнені спільноти, які нерідко керуються неєвропейським законодавством.
Сьогодні політики та інтелектуали починають говорити про ефективні стратегії підтримки народжуваності, покращення умов праці для батьків, доступ до освіти охорони здоров'я, однак нині Європа знаходиться на тому етапі, що типова державна програма не змінить ситуацію докорінно. Серед можливих шляхів розв'язання проблеми політичний істеблішмент не поспішає згадувати фактор багатодітної сім'ї як норми. Такі пропозиції як заборона чи обмеження абортів взагалі не розглядаються, як і призупинення агресивної феміністичної пропаганди.
Хоча демографічна криза в Європейському Союзі вже стає підставою прогнозу інших криз, однак варто пам'ятати, що в Україні ситуація в рази гірша. Ще до 24 лютого народжуваність в Україні була на катастрофічно низькому рівні (1,1 дитини на жінку), а повномасштабне вторгнення й активна фаза війни не сприяє стабільності та готовності сімей народжувати і він може впасти до позначки 0.8. Не варто забувати і пострадянську тенденцію загального толерування абортів і досить ліберальне законодавство України щодо переривання вагітності.
