Російський диктатор багаторазово висловлював захоплення Радянським Союзом, жалкував щодо його розпаду і роками намагався наслідувати генсеків «Імперії зла». На десятому році війни проти України сучасна Російська Федерація не лише наблизилася до радянського тоталітаризму, але й перевершила розмах репресій з 1956 року.
Лише за період 2018-2023 років у Росії зафіксовано понад 116 тисяч випадків прямих репресій. З них 11 442 особи отримали звинувачення за кримінальними статтями, а близько 105 тисяч осіб притягнули до адміністративної відповідальності за участь у мітингах та висловлювання незгоди.
Опозиційного видання «Проект» опублікувало аналіз і динаміку посилення російського репресивного апарату. Вони порівняли кількість справ за останні шість років, пов’язаних зі звинуваченнями в екстремізмі, виправданні тероризму, фейках і дискредитацією армії та виявили, що їх більше, ніж масштаб переслідування інакодумців за часів Брєжнєва та Хрущова. Єдиний, кого Путіну не вдалося перевершити, — це Йосип Сталін.
Масштаб репресій суттєво зріс після березня 2022 року, коли за наказом Путіна дуже швидко були ухвалені драконівські закони щодо спротиву війни і ми отримали історії про численні арешти і навіть ув’язнення за так звану «дискредитацію» російської армії. Під це формулювання підпадали абсолютна більшість будь-яких проявів засудження російських воєнних злочинів, а також антивоєнні виступи.
Досить показово, що в сучасній Росії частка кримінальних справ про розголошення держтаємниці та шпигунство на 100 мільйоні населення більша, ніж в СРСР за часів Холодної війни. Очікувано, російські репресії поширилися на тих, хто відмовлявся воювати в Україні. З початку повномасштабного вторгнення до суду надійшли 4642 таких справ. Однак тут потрібно зауважити, що відмова від участі в агресивній війні не настільки поширене явище, щоб масовість відмовників унеможливила їх реальне переслідування.
Звичайно, українцям вже не потрібно доводити, що путінський режим є людиноненависницькою системою агресії та несвободи, однак цей факт все ще не розуміють чимало людей в країнах так званого «першого світу», які досі не побачили реальну тоталітарну загрозу та повернення кремлівського режиму до більш звичних радянських методів управління та примусу.
