Як гендерні реформи в Іспанії несуть загрозу жінкам і дітям

Іспанський міністр з питань рівності Ірен Монтеро стала фігурантом скандалу із звільненням ґвалтівників із в’язниці через її суперечливу реформу законодавства про сексуальні злочини. За її ініціативою, словесні сексуальні домагання були прирівняні до зґвалтувань, що призвело до різкого зростання кількості таких справ. Все це спричинило колапс судової системи, перегляд низки справ справжніх ґвалтівників, частина з яких, внаслідок недосконалого законодавства, просто вийшли на волю.

Ірен Монтеро є дуже суперечливим іспанським політиком. Вона так завзято боролася з «культурою зґвалтувань» у повсякденному житті, так часто звинувачувала всіх довкола у сексизмі, що не помітила, як її прогресивна гендерна політика поставила жінок під загрозу, коли справжні ґвалтівники вийшли на свободу. Навіть прем’єр-міністр Педро Санчес визнав проблему звільнення понад 50 злочинців та доручив своєму міністру вжити заходів, однак суперечливі дії Монтеро тільки продовжилися.

Ірен Монтеро — скандальна особистість в Іспанії. Її звинувачували в розтраті державних коштів, непрозорому призначенню на посаду міністра, а також у сприянні сексуалізації дітей. Останнє стосується її захисту нового змісту сексуальної освіти в школах. Вона стверджувала, що діти мають право на сексуальне життя з ким захочуть, без жодних обмежень. Ще декілька десятиліть тому дискурс про педофілію був нереальним, але сьогодні є не лише «активісти за права педофілів», але навіть політики найвищого рівня не соромляться знімати табу із «сексуальної свободи дітей».

Влада в Іспанії належить соціал-демократам, які зробили гендерні питання пріоритетними . Ліва влада загалом підтримує реформи Ірен Монтеро, проте навіть соціалістичний електорат переважно не сприймає такого радикалізму. Праві консервативні сили тим паче мають достатньо агрументів для критики міністра. Але соціалістка відмовилася слухати аргументи своїх опонентів і просто називає їх «бандою фашистів».

Приклад Іспанії досить показовий. Це буквальна реалізація того, що хочуть феміністки і гендерні активісти. Вони розробляють свої утопічні теорії, обрамляють їх жаданими образами про свободу, рівність і «політику згоди», але коли ця утопія зіштовхується з реальністю, то отримуємо фіаско в реалізації або скандал вже власне із посяганням на свободу.

В Україні також достатньо ініціатив та організацій, які проштовхують гендерну ідеологію в законодавство й освіту. Їх активісти маніпулюють лозунгами рівності та ілюзорними ідеями перетворення суспільства шляхом «прогресивних реформ», але наразі маємо абсолютно необґрунтовані обмеження і виборчі квоти для жінок, а також відірвані від реальності гендерні експертизи підручників.