В сучасному світі важко здивувати когось чоловіком, який переодягається в жінку. Навіть людина, яка калічить собі частини тіла, щоб видаватися представником протилежної статі не викликає того здивування, як раніше. Але навіть в такій постмодерній реальності прихильники теорії мінливості ідентичності можуть здивувати.
Чоловік із Норвегії, на ім’я Йорунд Алме, став відомим в країні як транс-жінка на візку. Раніше він був абсолютно типовим норвежцем, батьком двох дітей та керівником банку в Осло. Але в 53 роки він почав «змінюватися» і пересуватися за допомогою візка.
У Йорунда абсолютно здорові ноги, але він відмовляється приймати цей факт і своє тіло та просто вигадав собі інвалідність. Лікарі виявили у нього психічне відхилення апотофілію, що супроводжувалося відразою до власних кінцівок (іноді хворі на апотофілію навіть бажають відрізати собі здорову частину тіла).
Через деякий час чоловік відчув не лише ідентифікацію з фейковою інвалідністю, але також з протилежною статтю. У 53-роки він визначив себе як «трансгендерну жінку-лесбійку» при тому, що сам був одружений. Як не дивно, його законна дружина прийняла цей факт, хоча метаморфози чоловіка спочатку були їй не до вподоби.
Здавалося б чергова історію про психічні розлади, але найбільша проблема полягає в тому, що норвезьке суспільство стає на бік цього чоловіка. Альме Йорунд став майже зіркою та натхненням для багатьох трансгендерів. В численних інтерв’ю він розповідає, що все життя мріяв народитися жінкою з паралізованими ногами, що навіть в дитинстві захоплювався милицями і виглядом гіпсу на нозі в однокласника. Його запрошують на телебачення, журналісти беруть інтерв’ю і ніхто не наважується сказати: «Чоловіче, ти просто все вигадав!»
Йорунд не просто чоловік, який називає себе жінкою. Це фізично здорова людина, яка вважає себе паралізованою і ні в кого немає заперечення глузуванню над фактами. Виявляється тепер будь-хто може назвати себе будь-ким/чим і всі готові визнавати саме таке трактування, а не об’єктивні факти.
В середині 2010-х критики гендерної теорії зводили до абсурду ідею мінливості ідентичності. Тоді на Заході з’явилися жарти про транс-расу, транс-національність, транс-тварину тощо, які демонстрували нелогічність і абсурдність довільної самоідентифікації себе із протилежною статтю. Але, як виявилося, в постмодерному світі це вже не жарти.
