Авторитарне зближення: лідери росії, Туреччини та Ірану зустрілися в Тегерані

Росія та Іран

Для росії Іран залишився одним з найпріоритетніших партнерів. Обидві держави знаходяться під західними санкціями і зацікавлені в співпраці та формуванні певного антидемократичного альянсу.

Росія та Іран будуть тісніше співпрацювати в енергетичній сфері: російський «Газпром» і державна нафтова компанія Ірану підписали онлайн-меморандум про співпрацю на суму близько 40 мільярдів доларів; домовилися посилювати власні валюти та тісніше співпрацювати в атомній енергетиці. Їх спільним інтересом наразі є протистояння Заходу та економічна підтримка один одного.

Враховуючи специфіку цих держав та їх нагальні інтереси ймовірно це був не весь порядок денний. Попри спростування Тегераном інформації про військову допомогу росії, такий сценарій більш ніж реальний. Радник національної безпеки США Джейк Салліван ще 12 липня повідомив, що російській делегації нещодавно були продемонстровані іранські ударні дрони і росія може отримати сотні таких БПЛА.

Українське питання

Перемовини трьох авторитарних держав не несуть нічого доброго для ослабленого Заходу і України тим паче. В ході діалогу росії та Ірану аятола Хаменеї підтримав агресію кремля, заявивши путіну наступне: «Якби ви не взяли ініціативу на себе, то інша сторона влаштувала б війну за власною ініціативою». Така риторика співзвучна з офіційною позицією москви щодо причин вторгнення в Україну.

Хоча Туреччина формально визнає наш суверенітет і територіальну цілісність, проте вже не вперше демонструє дружні до росії кроки (наприклад, допомагаючи збути вкрадене українське зерно). Україні потрібно експортувати зерно, проте світу воно потрібне більше. В ході тристоронньої зустрічі 19 липня учасники заявили про підтримку попередніх умов про засоби безпеки маршрутів транспортування зерна. Наразі відомо про попередні домовленості пропускати судна, які везуть пшеницю, після попереднього огляду на наявність зброї на борту.

Туреччина та Іран

В перемовинах між Іраном і Туреччиною центральним було питання можливої «військової операції» Анкари на півночі Сирії зі створенням так званої 30-кілометрової «зони безпеки для Туреччини». Іран виступив проти цього і держави попередньо домовився не йти на ескалацію воєнних дій в Сирії (хоча для Ердогана це означає, що зустріч була невдалою).

У громадянській війні в Сирії Іран виступає на боці сирійського уряду, а Туреччина займає різні позиції, але, головним чином, захищаючи власні інтереси, борючись проти угруповань курдів. Після зустрічей Іран і Туреччина підписали вісім угод, одна з яких є домовленістю про співпрацю на 20 років, а це означає довгострокову зацікавленість один в одному.

Проти демократії та Заходу

Присутність Туреччині в авторитарній «компанії» не випадкова. Реджеп Ердоган не є зразком демократичного лідера, але разом з цим, західні журналісти відзначали, що під час зустрічі він поводив себе з російським лідером досить холодно та відсторонено. Вочевидь, пріоритетним для Ердогана було сирійське, а не українське питання. У будь-якому випадку зближення Туреччини з росією та Іраном є тривожним сигналом для України і не вказує на єдність та однозначність позицій НАТО.

На відміну від Туреччини, іранський та російській лідери є одностайними в протистоянні Заходу. Якщо раніше цей тандем не був настільки чітко вираженим, то сьогодні обидві держави демонструють абсолютну ворожість до США та ЄС і загалом демократичних цінностей (всі учасники учорашнього саміту входять до переліків держав, де відсутні реальна свобода слова і віросповідання). Загнані в кут авторитарні лідери шукають підтримки серед таких самих автократів, а результат цього діалогу залежить від фактичної сили Заходу і тверезості Європи та Америки у прийнятті рішень.