Хто допомагає, а хто шкодить Україні в час кризи?

На відміну від 2014 року, низка країн погодилася постачати не лише гуманітарну допомогу, але й летальну зброю. Озброєння вже надали Сполучені Штати Америки, Литва, Естонія та Велика Британія. Обіцянки надати зброю вже висловили в Канаді, Латвії та Чехії. Також відомо, що Україна успішно купує зброю в Туреччині, США та Польщі. Як бачимо, допомога Україні надходить від старих партнерів і сусідів, які також знаходяться в потенційній небезпеці від російської агресії.

Попри тенденцію досить слабкої зовнішньої політики демократів у США, наразі Вашингтон відіграє чи не ключову роль серед держав-адвокатів України. Американські політики та дипломати оперативно долучилися до перемовин з іншими країнами заходу щодо спільної позиції і напрацюванню плану дій, якщо Росія зважиться на повномасштабну війну.

Але реальна роль Вашингтона в перемовинах з російською стороною викликає і занепокоєння. Держсекретар Ентоні Блінкен зобов’язався надати письмові відповіді щодо «гарантій безпеки», які будуть включати позицію США щодо майбутнього України в НАТО. За даними The Washington Post, ця відповідь буде письмовою, але американська сторона просить Росію зберегти її в таємниці, що наштовхує на думку про домовленості не на користь України.

Найбільш спірну позицію щодо російської агресії наразі має Німеччина, яка категорично відмовилася надавати нам будь-яке озброєння та разом із Нідерландами блокує можливість долучення НАТО до військової підтримки України. Також німецькі політики наразі тиснуть на Естонію, щоб та також не постачала озброєння.

Міністр закордонних справ Анналена Бербок заявила, що «рішення щодо постачання зброї має історичний вимір», маючи на увазі недопущення військової шкоди Росії з огляду на вину часів Другої світової війни (хоча саме Україна постраждала від нацистської агресії найбільше). Як бачимо, Німеччина схильна повторювати російські ідеологеми щодо 1940-х, що заважає реально оцінювати ситуацію. Навіть якщо поглянути на невійськові заходи тиску, то тут пані Бербок також гальмує опір Москві, заперечуючи можливість відключення РФ від SWIFT.

Але прикладів німецької ворожості за ці 8 років було чимало. Саме німецькі політики ще з часів Майдану закликали до компромісів з сепаратистами, За гучними заявами про «дорогу ціну» за агресію, Німеччина успішно будувала газопровід з російськими компаніями, розглядаючи Москву як партнера.

Ми вже писали про феміністичний і «ненасильницький» вектор німецької зовнішньої політики. Нинішня позиція уряду ФРН, вочевидь, є прикладом буквального самоусунення від реального розв’язання проблем, де фігурує зброя і військова агресія. Це можна пояснити або прямим заграванням з Кремлем (не забуваймо, що в Німеччині є потужне проросійське лобі і висловлювання віцеадмірала Шенбаха лише симптом загальних проросійських настроїв), або вияв тотальної наївності і нерозуміння ситуації (що також не варто відкидати, з огляду на часто дивні пріоритети «зелених»).

Німецька зрада в нинішній кризі особливо болюча, бо Берлін має надзвичайний вплив на формування позицій країн ЄС. Франція, як ще один потужний член Євросоюзу, в даній ситуації реагує пасивно, обіцяючи лише чергові санкції.