Європейський парламент закликав Чехію, Словаччину, Угорщину, Латвію, Литву та Болгарію негайно ратифікувати Стамбульську конвенцію про запобігання та боротьбу з насильством щодо жінок. Представники цих держав підписали документ у 2011 році, проте парламенти не поспішають його ратифікувати, що можна пояснити зростанням підтримки консервативних партій, які не розділяють цінності та положення конвенції.
Особливо критично щодо конвенції налаштована Угорщина. Євродепутат від Фідес Лівія Ярока, виступаючи в Європарламенті, сказала:
«Усі погоджуються, що наша спільна мета полягає в тому, щоб викорінити насильство щодо жінок, але визначення умов Стамбульської конвенції обов’язковими спричинить розкол, оскільки вона містить ідеологічно обумовлені елементи, які неприйнятні для консервативних християнських громад, які, серед іншого, також є членами Європарламенту… Ми віримо не в ратифікацію документів, а в справи», — підсумувала вона.
Із Стамбульської конвенції вже вийшла Туреччина, а Польща розпочала процес виходу. Більшість країн, які не ратифікували документ, мають свої зауваження щодо його змісту та політизованості питання домашнього насилля. Серед ключових проблем міжнародної угоди виділяють ідеологізованість документу. Окрім використання розмитого і для багатьох неприйнятного поняття «гендер», конвенція не передбачає жодних дій, спрямованих на боротьбу з алкоголізмом і наркоманією (які є основними причинами домашнього насильства), натомість визначає проблемою так звану «гендерну нерівність» та пропонує «боротися з гендерними стереотипами».
Агресивна позиція Брюсселю щодо ратифікації/не ратифікації конвенції є проявом нерівності членів ЄС, недовіри і втручання у їх внутрішні справи. Ще простіше пояснення знаходимо, якщо врахувати ідеологічну складову та маніпуляції довкола причин насилля. Очевидно, чиновники намагаються використовувати пафосні заяви про боротьбу з домашнім насиллям задля уніфікації трактувань і позиції щодо сімейної політики та міжстатевих відносин.
В останні роки спостерігаємо зростання різниці в правових традиціях Західної та Східної Європи. Держави Балтії та Вишеградської групи не поспішають слідувати за сумнівними трендами Європейського Союзу, намагаючись відстояти власний порядок денний. Якщо західноєвропейські політики обіцяють криміналізації так званої «мови ворожнечі» (саме на цьому наголосила комісар ЄС з питань рівності Хелена Даллі на пленарному засіданні Європейського парламенту), то в низці країн Східної Європи сімейна політика направлена на підтримку материнства, боротьбу з сімейним насиллям без так званого «гендерного» контексту, стимулювання народжуваності тощо.
Питання ратифікації Стамбульської конвенції час від часу актуалізують в Україні феміністичні лобістські групи. Вони маніпулюють емоційними гаслами про потребу зупинити насилля в сім’ї, замовчуючи факт наявності змістовного і повного національного законодавства, щоб «синхронізувати» ідейні засади правових актів з лівим трактуванням домашнього насилля.
