16 листопада Львівська обласна рада підтримала проект Звернення до народних депутатів України про необхідність захисту традиційних сімейних цінностей українського народу, який містить заклик не ратифікувати Стамбульську конвенцію. Того ж дня облрада засудила виділення з бюджету 20 мільйонів гривень на фінансування еротичного ЛГБТ-фільму.
За останні кілька тижнів активізувалися феміністичні та інші ліволіберальні організації України задля тиску на державну владу щодо ратифікації сумнозвісної Стамбульської конвенції. Цей документ неодноразово засуджувався Всеукраїнською радою церков і релігійних організації, місцевими радами та низкою громадських організацій. Конвенція, що формально покликана захистити жінок від домашнього насилля, містить низку небезпечних пунктів, що стало предметом критики і десятків звернень щодо недопущення її ратифікації.
Ініціатором подання була депутат від Української Галицької Партії Ірина Кравець, яка після схвального рішення акцентувала на причинах спротиву Стамбульській конвенції:
«Чому це так важливо? Бо українцям нав’язують Стамбульську Конвенцію, яка: * говорить про стать і про гендер, про гендерну ідентичність як про різні ознаки людини (в наш час налічують вже понад 20 гендерних ідентичностей), * зобов’ язує до навчання учнів і студентів про так звані нестереотипні гендерні ролі, * згадує традиції, культуру і релігію лише як загрози та чинники насилля», — написала Ірина Кравець на своїй фейсбук-сторінці.
Протидія ратифікації Стамбульської конвенції має кількарічну історію, але наразі тиск на парламент посилюється (згадаємо ініціативи першої леді Олени Зеленської та віроломне приєднання України до Партнерства Біарріц). Прихильники конвенції намагаються тиснути на емоції та маніпулюють інформацією задля створення уявлення про незахищеність українських жінок законом. Проте це не так.
У 2018 році Верховна Рада ухвалила національний Закон про запобігання та протидію домашньому насильству, який надзвичайно широко охоплює всі можливі аспекти насильства в сім’ї, але виключає сумнівні поняття, пов’язані з гендерною ідеологією та марксистськими уявленнями про «споконвічне пригнічення жінок» як причину домашнього насильства.
Попри національне законодавство феміністичні лобісти наполягають на ухваленні саме тексту Стамбульської конвенції, яка буцімто краще захистить жінок. Однак в її змісті не йдеться про реальні причини домашнього насильства, такі як алкоголізм, наркоманія, асоціальний спосіб життя тощо, а саме з цих факторів потрібно починати боротьбу з насильством.
Ратифікація конвенції також загрожує потраплянням в залежність від Експертної групи Ради Європи з питань протидії насильству над жінками та домашньому насильству (GREVIO). Негативний досвід підзвітності цій структурі можна спостерігати на прикладі деяких європейських держав. Наприклад, Польща вже розпочала процес денонсації конвенції, адже цінності документу та бюрократична залежність через підзвітність іноземній структурі є шкідливою для нашого сусіда.
Попри все зазначене вище, захисники Стамбульської конвенції дуже агресивно наполягають саме на її ратифікації як єдиному рішенні, що їх задовольнить. Їх аргументи досить маніпулятивні та перебільшені і вони схильні звинувачувати противників цього документу в схвалюванні домашнього насильства та жорстокості. Навіть, коли обидві сторони проти насильства, то лобісти «стамбулки» використовують фальшиву дихотомію, вважаючи, що бути проти Конвенції рівноцінно бути проти жінок. Але фактично поле людей, які підтримують права жінок (та чоловіків) і активно виступають проти будь-якого насильства в рази більше, ніж тих, хто вважає Стамбульську конвенцію досконалим рішенням цієї проблеми.
Прояви подібної риторики повторюються за будь-якого інфоприводу на цю тему. Людей, які проаналізували Стамбульську конвенцію та знайшли в ній хиби, описують як прихильників сімейного насильства, релігійних упереджень та замовчування злочинів (хоча серед них вдосталь освічених людей як віруючих, так і атеїстів, вдосталь тих, хто особисто пережив насильство, або був свідком). Така реакція на критику є черговим підтвердженням політизованості вимог ратифікувати конвенцію, адже давно помітно, що в центрі дискусії стала ідеологія лівих, а не реальне бажання захищати жінок.
