Минулого червня палали американські міста після скандальної смерті темношкірого рецидивіста Джорджа Флойда. Полум’я боротьби з «білою зверхністю» перекинулося на багато країн і навіть в таких державах як Південна Корея люди за щось вибачалися перед темношкірим населенням, стаючи на коліна. І в Україні знайшлися охочі принести цей дискурс нам (хоча ідея білої вини ніколи не користувалася в нас популярністю).
В авангарді всього цього процесу став ліворадикальний рух «Black lives matter», ідеологія якого включає не лише расову критичну теорію, але й цілком комуністичну методологію класової війни. Рух BLM існує понад 8 років, проте світового значення набув саме у 2020-му.
Не всі 12 місяців тривали вуличні протести, але весь цей час тривав глобальний перегляд расових питань. Консенсус про рівність всіх, без огляду на їх расу втратив актуальність, бо серед рівних з’явилися рівніші. Вони не лише бажають бути почутими, але диктувати свою волю іншим.
Шалена популярність принесла ліворадикалам-расистам щедре фінансування і можливості політичного лобізму. Наразі їх потенціал сягає понад 100 мільйонів доларів, які розходяться у місцеві бюджети задля просування привілеїв для окремих груп населення. Лідери цієї організації звітуються про співпрацю із школами у 14000 округах, де відбуватиметься навчання критичної теорії раси (уявлення про вроджену вину білих людей).
Не відстають BLM і в законодавчому лобіюванні. У багатьох штатах вже ухвалені закони, що перешкоджають розслідуванню злочинів, якщо їх вчинили представники расових меншин. Основним союзником «Чорних життів» залишається Демократична партія, конгресмени від якої внесли законопроект «Про справедливість у роботі з поліцією», що додає расові компоненти в принципи роботи правоохоронців. Аналогічні расово «справедливі» пропозиції знайшли підтримку законотворців і в інших країнах. З локального американського радикального руху BLM переріс у світовий та навіть приєднався до лобістів інтересів Палестини у конфлікті з Ізраїлем[1].
Але в ліворадикальній діжці знайшлася ложка спокуси капіталізмом. Виявляється, навіть їх очільниця пустилася марксистського берега. Лідер «Black lives matter» Патрісс Каллорс пішла у відставку після викриття купівлі низки об’єктів нерухомості вартістю в кілька мільйонів доларів і численних звинувачень у фінансових зловживаннях.
Прозорість розподілу коштів і ухвалення рішень не випадково порівнюється із політикою Кремля часів Брєжнєва. У BLM простежується імперативно-вольова система, за якої немає прозорої звітності чи прямого зв’язку із суспільством. Ця расистська організація чорної винятковості використовує почуття наївних «борців за рівність» та конвертує їх у політичний вплив і чималі суми коштів, частина яких просто розкрадається (чому маємо низку підтверджень)[2].
За останній рік культурні тренди в світі помітно змінилися. Штучна репрезентація національних і расових меншин стає питанням №1 в порядку денному, одним із найважливіших критеріїв визнання культурного продукту. Звичайно, з якістю це не має нічого спільного, а тому колись авторитетні нагороди стрімко втрачають свій статус.
Нині рейтинги BLM падають, бо дедалі більше людей бачать маніпуляції і зловживання. Це вже не про рівність, давно не про рівність. Приниження і звинувачення дітей через їх расу, вимоги привілеїв для темношкірого населення, сумнівні реформи поліції, що знову ділять людей за расовою ознакою та навіть і безумовна амністія для темношкірих в’язнів (за що критикували очільника організаців Каллорс). Проте які б скандали їх не супроводжували, «прогресивна спільнота» не наважиться прямо виступити проти ліворадикалів, але будуть до останнього виправдовувати їх, як виправдовували грабунки і насильство минулого літа.
