Протягом останніх тижнів було багато дискусій довкола новини про включення курсів морально-етичного спрямування до Типової програми для 5-9 класів загальноосвітніх українських шкіл.
В четвер, 11 лютого, міністр освіти Сергій Шкарлет зустрівся з представниками Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій, а пізніше в ЗМІ з‘явилася інформація з офіційним коментарем міністра щодо християнської етики. Шкарлет назвав фейком повідомлення про обов‘язкове викладання саме християнської етики, що мало заспокоїти гарячі секулярні голови, але, разом з тим, суті це не змінює.
Спробуємо пояснити, чому це все ж #перемога, а не #зрада.
Загалом від початку було зрозуміло, що школи матимуть вибір обрати певний курс із переліку дисциплін морально-етичного спрямування. Хоча серед варіантів вибору більшість мають релігійне спрямування, проте є і просто етика. І ось саме на цьому виборі й наголосив Шкарлет, бо серед різних варіантів етики (релігійної та світської) навчальні заклади будуть обирати оптимальний для себе варіант. «Кожна школа на основі Типової освітньої програми зможе формувати різні варіанти викладання цього предмета», — зазначив міністр.
Як це буде реалізовуватися практично? Скоріш за все, в західних регіонах викладатиметься Християнська етика як частина інваріантної (обов’язкової) складової освіти, бо там вже є тривала традиція викладання. В деяких містах (як-от Тернопіль, Львів чи Івано-Франківськ) з ініціативи місцевої влади Християнська етика вже викладається у всіх школах.
У східних та південних регіонах може скластися ситуація, коли більшість шкіл оберуть просто етику (зважаючи на більшу секулярність і відсутність досвіду викладання християнської дисципліни). Курс «Етика», звичайно, не має конкретного християнського спрямування, але певні релігійні елементи все ж містить і це все одно позитивний крок для покращення виховного процесу. Для розширення викладання Християнської етики в цих регіонах необхідна лише батьківська ініціатива на місцях і наявність компетентного педагога.
Та в будь-якому випадку рішення міністерства відкрило двері для ширшого охоплення шкіл християнською етикою. Якщо раніше цей предмет був одним із десятків необов‘язкових, то тепер не лише зростає його значення, але й суттєво скорочується конкурентність між курсами (де-факто це вибір між християнською та світською етикою). Також варто відзначити, що, попри тиск антихристиянських груп, питання заборони морально-етичних курсів релігійного спрямування навіть не розглядається, що можна назвати результатом багаторічної роботи віруючих батьків та громадсько активного духівництва.
Отже, в підсумку зазначимо, що все-таки надано можливість викладання Християнської етики, але обрання саме цього курсу залежить від керівництва конкретних шкіл, які спираються на волю батьків і наявність в навчальних закладах компетентних педагогів.
