Спекуляції та однобокість феміністичних протестів

Агресивно налаштовані протестувальники (переважно жінки) вже не перший тиждень бунтують з вимогами зупинити насильство щодо жінок. Щоправда, в своєму протесті також використовують зовсім не мирні методи: вони палять багаття на вулицях, розмальовують урядові будівлі та систематично здійснюють акти вандалізму проти церков. Активісти відкрито демонструють, що вандалізм не є побічним наслідком їх протестів, але їх тактикою^[1].

Протест у Мексиці демонструє не просто агресивність лівих/феміністок, але є наочним прикладом розпалювання нестабільності шляхом маніпуляцій. Основні вимоги протестувальників — зупинити насильство щодо жінок. Вони наводять страшну статистику кількості злочинів проти дівчат і жінок у Мексиці. Ці дані слугують обґрунтуванням звинувачень влади/чоловіків у так званому «феміциді» (термін створений за зразком поняття «геноцид», але стосується жінок).

Але чи дійсно справа в статі? Попри зростання уваги до насильства щодо жінок, чоловіків серед жертв насильницьких злочинів як у Мексиці, так і загалом у світі в рази більше. Той самий наратив про «феміцид» ми бачимо у більшості латиноамериканських держав, де за опитуваннями понад 70% жінок не почувають себе в безпеці. Однак не правильно буде говорити про злочини щодо жінок, ігноруючи загальну криміногенну ситуацію в державі та корупцію, з нею пов’язаною^[2].

Мексика (і загалом Латинська Америка) залишається регіоном із дуже високим рівнем злочинності. Однак це стосується не тільки вбивств, побиття чи зґвалтування жінок, але всіх, бо причина криється не в ефемерній «патріархальній» системі та ігноруванні проблем саме жінок, але загальній криміналізації регіонів. Низка правозахисних організацій фіксують зростання злочинності щодо чоловіків, жінок, дітей, що пов’язано із злочинними групами, (найперше, наркоторговцями), високим рівнем корупції та економічними проблемами^[3].

Звичайно, жертвами зґвалтувань майже завжди є жінки, проте це практично завжди корелюється із загальною криміногенною ситуацією . Саме тому апелювання до емоційно забарвлених категорій (як-от феміцид) є недоречним і маніпуляційним. Це не означає, що насильство щодо жінок має ігноруватися, але дана проблема значно масштабніша і її не вирішити, акцентуючи саме на злочинах проти жінок.

Феміністки використовують лозунги та ті факти, які слугують підтвердженням релевантності їх вимог або аргументом за існування так званої «системи пригнічення», ігноруючи цілісну картину фактажу і суміжних обставин. Спрощення і підведення фактів під феміністичну ідеологію є поширеною практикою в Україні також.

Якщо тільки поглянути на кампанію лобіювання ратифікації Стамбульської конвенції, то побачимо дуже яскраве спекулювання на темі домашнього насильства з промовистими лозунгами і фотографіями жертв. Однак в цій кампанії ніхто не згадає, що різниця між вже прийнятим національним законодавством щодо боротьби з домашнім насильством та Стамбульською конвенцією різниться тільки в включенні так званого «ґендерного аспекту» у визначення причин насильства та впровадженні цих принципів у освіту. Таким чином, ратифікація Стамбульської конвенції не вносить ніякої новизни до практичної боротьби з домашнім насильством (ба більше, повністю ігнорує таку важливу складову проблеми як алкоголізм та наркоманія).

Це лише кілька прикладів маніпуляцій та спекулювання, які використовують феміністки та інші «борці за права меншин». Апеляції до системного пригнічення певної групи, зазвичай є вирваними з контексту проблем усього суспільства, бо законодавство більшості держав вже давно не містить справді дискримінаційних положень.