Доки українські політики обіцяють ратифікувати Стамбульську конвенцію, наші західні сусіди роблять рішучі кроки в напрямку її скасування.
27 липня міністр юстиції Польщі Збігнев Зьобро заявив, що розпочинає підготовку формального процесу виходу держави із Стамбульської конвенції. Він заявив, що документ є шкідливим, оскільки вимагає від системи освіти навчати дітей гендерним ідеям. Щодо очікуваних звинувачень у незахищеності жінок перед домашнім насильством, то політик запевнив, що реформи, запроваджені в країні в останні роки, забезпечують достатній захист для жінок.
Стамбульська конвенція неодноразово критикувався у Польщі через свій маніпулятивний зміст. За словами польського міністра юстиції, її положення суперечать правам батьків, а також містять елементи ідеологічного характеру. Збігнев Зьобро заявив, що конвенція сприяє «побудові так званої соціокультурної статі на противагу біологічній статі», звинувативши таким чином авторів конвенції у наслідуванні основної ідеї ґендерної теорії – існування так званої «соціальної статі».
Курс на вихід зі Стамбульської конвенції відповідає підписаній Анджеєм Дудою «Сімейній карті», яка забороняє пропаганду ґендерної ідеології серед дітей та одночасно захищає жінок і посилює відповідальність за домашнє насильство на національному рівні.
Рішення польської влади вже розкритикували чимало євродепутатів. Найбільш радикально своє обурення висловили ліві політики. Лідер іспанських соціалістів Іратсе Гарсія Перес назвала рішення польського уряду «ганебним». Бельгійський євродепутат Гі Верхофштадт, коментуючи новину, назвав слова Зьобро «скандальними». До цієї критики доєднався і французький міністр у справах Європи Клеман Бон, який навіть пригрозив Польщі фінансовими наслідками в разі дератифікації документу.
Чи можна назвати очікуваною реакцію менстрімного соціал-ліберального європейського політикуму? Звичайно, так. Вони не перший рік демонструють кричущу нетерпимість до будь-яких поглядів, думок (а тим паче політичних рішень), які йдуть в розріз із звичною ліволіберальною повісткою на континенті. Польща не єдина держава Європейського Союзу, в якій Стамбульська конвенція стала предметом дискусії. Ратифікувати документ раніше відмовилися Угорщина та Словаччина. Парламенти наших сусідів відкинули договір, пояснюючи це тим, що він суперечить конституційному визначенню шлюбу як гетеросексуального союзу, за що неодноразово критикувалися ліберальнішими колегами.
Для України ця тема теж залишається актуальною. Стамбульська конвенція (Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству) – це міжнародна угода, підписана 48 державами ще в 2011 році, однак не всі її ратифікували. Попри гучну й благородну назву, документ містить низку небезпечних положень, які підміняють причини насильстао в сім’ї, а також покладають явно ідеологізовані зобов’язання на державу-підписанта. Основна небезпека конвенції полягає у трактуванні домашнього насильства як наслідку дискримінації за «ґендерною» ознакою, а також «традиційної форми поведінки чоловіків і жінок». Натомість автори конвенції повністю проігнорували такі явні причини насильства як алкоголізм та вживання наркотиків.
Сьогодні низка організацій, що називають себе правозахисними активно лобіюють ухвалення Верховною Радою закону щодо ратифікації Стамбульської конвенції, аргументуючи це «захистом жінок від насильства». Однак апеляція щодо боротьби з домашнім насиллям шляхом ратифікації конвенції є маніпулятивною, адже у 2018 році парламент вже прийняв Закон про запобігання та протидію домашньому насильству , який повністю охоплює всі види можливого насилля в сім’ї та встановлює досить серйозну відповідальність (як адміністративну, так і кримінальну). Реальна різниця між національним законом і Стамбульською конвенцією полягає в ідеологічно забарвлених положеннях щодо причин насильства та використанні термінів “ґендер” (і похідні) та “сексуальна орієнтація”, а тому необхідності ратифікувати саме конвенцію просто немає.
