Один з найбільш яскравих проявів абсурдності постмодерної епохи, в яку ми живемо, – це формування “авторитетними колами” нової реальності буття без прив’язки до об’єктивних фактів. Щоб не виходити за межі лівої кон’юктури, прогресивні авторитети ладні погоджуватися з немислимими твердженнями.
Нещодавно двоє біологів Колін Райт та Емма Хілтон опублікували наукову статтю у “The Wall Street Journal”, де обґрунтували наявність лише двох статей. Вони доводять, що “у людини, як і у більшості тварин та рослин, біологічній статі даного організму відповідають два окремі типи репродуктивної анатомії, які розвиваються для отримання дрібних або великих статевих клітин – сперми та яйцеклітин відповідно, що пов’язані з біологічними функціями статевого розмноження”. Вони нагадують, що “у людини немає репродуктивних клітин третього типу, і, отже, немає додаткової статі, крім чоловіка та жінки”.
Таким чином, ніякого спектру ідентичностей немає і бути не може, бо на це вказує біологія здорової людини. Ми всі народжуємося з чоловічими чи жіночими ознаками, а тому не можна заперечити бінарну систему, за якою все людство поділяється тільки на дві статі – чоловічу і жіночу.
Разом з тим, Райт та Хілтон вказують на реальну небезпеку поширення ґендерної теорії та її висновків серед дітей і підлітків, адже домінування поняття “ґендеру” над біологічною статтю викликає чимало плутанини. Загроза, насамперед, проявляється у поширеності серед дітей кризи самоідентифікації та легальності і доступності гормональної “терапії”для дітей, що зробить неможливим їх статеве дозрівання.
Науковці застерігають нас від політизації науки і втрати її об’єктивності. Вони висловлюють занепокоєння необґрунтованим і шкідливим тенденціям, що заполонили науку і, зокрема, біологію: “Ми спостерігаємо небезпечну антинаукову тенденцію до повного заперечення біологічної статі”.
Сама лише наявність такого висновку – це вже інфопривід. Консерватори вчергове нагадають про ненауковість ґендерної теорії, ліві знову назвуть незручних науковців “упередженими трансфобами, а ще якихось 60-70 років тому лише цей заголовок видавався б абсурдом, бо навіщо доводити те, що всім і так зрозуміло.
Та ми живемо в нові дивні часи, де ґендерний спектр і різноманітність ідентичностей поступово стають наріжним каменем наук про людину. Прикро визнавати, але в ХХІ столітті доводиться відстоювати самоочевидні речі, які раніше ніколи не викликали сумніву, що нерідко може нагадувати казку про голого короля. Разом з тим, викриття і засудження трендових, але цілком фейкових і антинаукових теорій все частіше стає приводом до остракізму та звинувачень в упередженості.
Та попри різні песимістичні прогнози для розвитку наук про людину, в світі завжди будуть науковці, які спиратимуться у дослідженнях на об’єктивні факти, а не на політизовані популярні теорії. Вони є сьогодні, були колись і точно будуть в майбутньому, бо в основі їх роботи пізнання, а не підкріплення трендових суджень. Проблема ж сьогодні в тому, чи дослухаються до них вчасно і чи будуть почуті їх голоси взагалі.
