Вже багато років із суспільного дискурсу не зникає феміністичний порядок денний. Було б наївно сподіватися, що християни з їх традиційним поглядом на сім’ю можуть спокійно і вільно співіснувати з рушіями феміністичних перетворень і підтвердження тому з’являються мало не щодня.
Куди ж саме рухається фемінізм у ХХІ столітті? Насправді нічого справді нового вони не пропонують. Ще з часів споріднення жіночих рухів з марксизмом простежувався конфлікт “прогресивної жінки” та сім’ї як суспільного інституту з постійними закликами ліквідувати останній.
Досить розлого цю проблематику представила вже сучасна феміністка Софі Льюїс. Вона є автором концепції відмови від сім’ї: скасування родини як продукту “білого гетеронормативного патріархату”. Льюїс написала провокативну книгу “Повна сурогатність вже зараз”, в якій окреслила своє бачення майбутнього для фемінізму та суспільних структури.
За її утопічним сценарієм, в майбутньому не має бути сім’ї і діти не повинні виховуватися батьками, натомість “тягар материнства” має розділятися всім суспільством. Автор протиставляє свою теорію так званій “гетеросексуальній культурі”, що все ще залишається основою нуклеарної сім’ї, а тому використовує це як аргумент проти інституту сім’ї як такого.
Чи пропонували ліві щось подібне раніше? Звичайно, пропонували. Ідеї ліквідувати сім’ю як інститут були і залишаються одним із ключових напрямків лівої повістки дня. Ще Маркс, а особливо Енгельс, вказували на неможливість побудови “світлого майбутнього” без скасування такого традиційного “буржуазного” інституту як сім’я. Також ідею про цілковите виховання дітей державою поза сім’єю вже пропонували радянські феміністки 1920-х.
Про цілковите скасування сім’ї в більш наближеному до сучасного дискурсу форматі пропонувала одна із засновниць радикального фемінізму Шуламіт Файрстоун, хвора на шизофренію автор “Діалектики статі”. Вона заперечувала природність і нормальність гетеросексуальної сім’ї, в якій чоловік є головою, та називала сімейні цінності західної християнської цивілізації “сексуальними репресіями”.
Та якщо навіть в 1960-70-і заклики відмовлятися від побудови сім’ї видавалися радикальними і користувалися популярністю лише в обмежених середовищах, то зараз така риторика сприймається дещо інакше. На сьогодні феміністичний порядок денний став скоріше буденністю чи навіть натуральною складовою прав людини.
На жаль, у більшості західних країн зберігається відносний консенсус по більшості пунктів феміністичної повістки дня минулих десятиліть (легальні аборти, доступна контрацепція та навіть відповідальність за “сексистські” висловлювання). Поряд з цим неактуальність багатьох вимог минулого не руйнує феміністичний рух як такий, а лише сприяє формуванню нових вимог, більш радикальних і наступальних. Просування різних форм сім’ї чи взагалі відмова від неї, включно із запереченням родинних зв’язків, – це повістка дня лівих, яка сьогодні виходить за межі комун хіпі чи обмежених кіл радикальних феміністок.
Для християн це тривожний знак, це свідчення поєднання фемінізму з нашою буденністю з одного боку та радикалізацію і поглиблення лівих вимог в політиці й соціумі з іншого. Така ситуація загрожує християнам не лише залишитися на маргінесі із біблійними сімейними цінностями, але й стати реальною мішенню за приналежність до “гетеронормативної культури”.
На сьогодні питання значущості сім’ї, батьківства і підтримки родинних зв’язків втрачає однозначність, а радикальні феміністичні заклики тільки множаться. Цьому є чимало причин: нівелювання цінності сім’ї в суспільній свідомості, прагнення молоді до незалежності, щоб відірватися від попередніх поколінь і їх способу життя; егоїзм, споживацтво та безвідповідальність, небажання коритися старшим тощо.
Однак кожна притомна людина розуміє, що сім’я була і залишається найкращим середовищем для формування особистості. Заперечення цього несе небезпеку нормальному функціонуванню спільнот, а відтак феміністичні експерименти рано чи пізно заведуть суспільство в серйозну кризу, подібну до колапсу після сексуальної революції в СРСР в 1920-х.
