12 років тому російське віроломство призвело до загибелі 366 українських військових, поранення і полону ще сотень після домовленості про мирний вихід українських підрозділів з Іловайська. Ця трагедія 2014 року продемонструвала абсолютну неготовність РФ дотримуватися будь-яких домовленостей, але натомість ворог підтвердив намір вбивати, нищити й окуповувати. Тому щороку 29 серпня Україна згадує полеглих воїнів всіх етапів війни, які віддали свої життя за свободу України.
Влітку 2014 року масштаб бойових дій на сході України був значно меншим, ніж сьогодні. Попри це, саме тоді закладалися основи багаторічної війни, а також російського наміру масштабувати агресію проти України. Після низки українських перемог РФ ввела регулярні війська в Донецьку й Луганську області, що призвело до оточення українських захисників під Іловайськом. 28 серпня з російською стороною були погоджені умови, за якими наступного дня мав відбутися вихід. Наступного дня агресор цинічно розстріляв колону українських сил, які за домовленістю мали вільно вийти з оточення.
Іловайська трагедія показала давно відомий факт невиконання росіянами будь-яких мирних домовленостей. І тоді, і сьогодні Москва діє цинічно, віроломно, не зважаючи на угоди чи спроби знайти мирне рішення. Ми пам’ятаємо нікчемність Мінських домовленостей, які від початку було неможливо реалізувати, адже ворог не припиняв вогонь.
Безсенсовно шукати милосердя чи домовлятися з Кремлем і під час повномасштабної війни. Російська сторона завжди обманювала, звинувачувала українців у злочинах ЗС РФ проти цивільного населення в Маріуполі, Бучі, Ірпені та буквально в кожному епізоді воєнних злочинів. При цьому ворог систематично знищував і продовжує знищувати цивільних, катував і вбивав українських полонених (згадати лише розстріл полонених в Оленівці у липні 2022 року).
Після Іловайської трагедії ми мали занадто багато трагічних сторінок цієї війни. Повномасштабне вторгнення і подальші чотири роки примножили наші втрати, і до сотень убитих під Іловайськом додалися тисячі полеглих захисників. За ці роки змінилися масштаби, засоби й відстань ураження. Сьогодні ми не чуємо всі історії жертв війни, але такі дні, як сьогодні, покликані згадати полеглих. Чи не кожен українець знав когось із Сил оборони, хто віддав своє життя за Україну. Хтось втратив частину сім’ї, хтось — близького чи далекого друга, сусіда, родича... Тепер це трагедії цілого народу, а біографії окремих воїнів (наших рідних чи друзів)назавжди вкарбуються в нашу пам’ять.