Інтерв’ю з експертами: Християнська освіта — можливість для України бути вільною

Слухаючи ці історії, я була вражена тим, як сміливість, вірність і скромність християн, що діють у своєму покликанні, допомагає Богу здійснювати Свої задуми і робить Його любов ближчою для великої кількості людей.

Героїв цього інтерв’ю – директора приватної школи І-ІІІ ст. «Виноградник» в Боярці Ірину Гармазонову; засновника приватної гімназії I-II ступенів «Стежинка» в Ізмаїлі Сергія Дубового та директора Хмельницького приватного ліцею «Мої обрії» Тетяну Гаркун – об’єднує віра і досвід створення християнських шкіл. Ми говорили про те, що робить загальноосвітню школу християнською, про історію і буллінг. А також про те, чи тотожний епітет «християнська» якісній середній освіті.

Тетяно, власні шкільні історії вплинули на рішення створити школу?

Я – християнка в четвертому поколінні, пішла до школи, коли розпадався Радянський Союз і багато вчителів, і дітей ставилися до віруючих насторожено, висміювали, вважали недалекими, неосвіченими. Тому ми росли в страху і комплексах.

Мій тато-пастор і мама теж часто переживали гоніння і утиски на навчанні і роботі. Мама не змогла закінчити середню школу, у 10-му класі її вигнали зі школи. Мої батьки не змогли отримати і вищу освіту через своє віросповідання. Тато одержував штрафи за відвідування зібрань віруючих, за проповідь Євангелія, за духовну літературу у будинку. З 50-х до кінця 80-х у нас часто проводилися обшуки. Мою тітку відрахували з останнього курсу університету за чесну відповідь на пряме запитання чи вірить вона в Бога? Дідуся Віктора Антоновича ще в 1950-х за віру в Бога засудили до вищої міри покарання, але пізніше вирок замінили на 25 років ув’язнення.

Я приходила до школи без жовтенятськой зірочки. І кожного разу мене відправляли її купувати. Вдома дідусь пояснював мені, чому її не потрібно носити, скільки він постраждав за віру. Точно у мене немає ностальгії за СРСР!

Суспільство намагалося переконати, що віруючі недалекі і ніколи не зможуть добитися чогось в житті. Хоча в школі я добре вчилася, була відмінницею, закінчила школу із золотою медаллю. Але в той же час була дуже скромною і тихою ученицею. Тому тоді навіть не повірила б, що буду працювати в християнській школі, адже все ж в школі я точно не мріяла про те, щоб бути вчителем!

Пізніше закінчила ВНЗ з червоним дипломом. Але ще навчаючись на 4 курсі, отримала пропозицію попрацювати вчителем у своїй рідній школі. Потім був досвід роботи перекладачем, але зараз я знову повернулася до педагогіки і дуже добре себе в ній відчуваю!

В основі радянської освіти лежала ідеологія марксизму-ленінізму з її атеїзмом, класовою ненавистю, матеріалізмом і радянським патріотизмом. Чи змінився фундамент української освіти з того часу, як розпався СРСР і Україна стала незалежною?

Ірина Гармазонова: Україна вже 28 років незалежна країна, тому від радянської ідеології майже нічого не залишилось, крім атеїзму та матеріалізму. Більш того, освіта постійно знаходиться під впливом змін – що є характерною рисою демократичного суспільства. Українські педагоги-християни отримали можливість нести біблійний світогляд, здатний істотно змінити життя людей. Сьогодні є можливість заснувати школи, у тому числі і християнським спільнотам – це суттєвий крок.

Про те, що у світогляді людини знаходиться ключ до щасливого життя я зрозуміла ще в 90-х.

Через два роки після розпаду Радянського Союзу, в 1993 році ми з чоловіком почали допомагати в служінні реабілітації наркозалежних та побачили масштаб катастрофи, до якої призвів атеїзм. Згодом я зрозуміла, що можна впливати на дітей ще в школі, щоб більшість з них не вдавалися до наркотиків. У мене з’явилась мрія про християнську школу. Ця ідея виникла в мене під час конференції «Педагог-християнин» 24 роки тому. Конференцію для вчителів проводила Міжнародна асоціація християнських шкіл.

Оскільки я вчитель за освітою і працювала деякий час у тій самій школі, в якій я сама вчилась, тому уявити християнську школу було не так складно. До речи, мені дуже пощастило – в мене були прекрасні педагоги, які любили дітей і свою професію. Вчителі вплинули і на мій вибір – стати педагогом. Я поділилась мрією з моїм чоловіком і ми стали багато молитися. Тому що розуміли, що школа – це дуже відповідальний та дорогий проект!

Коли нашій другій доньці виповнилось 6 років ми відкрили перший клас із 6-ти дівчаток, тоді у нас було всього 6 вчителів! Згодом ми побудували наш перший корпус – приміщення для молодшої школи, де могло вчитися одночасно до 60-ти дітей. Через 3 роки нам вже не вистачало місця і з Божою допомогою ми збудували корпус старшої школи (5-9 класи). Таким чином, ми починали з 1-го класу, щороку додаючи ще один. За цей час в нашій сім’ї з’явилось ще троє дітей і було дуже важко. Сьогодні у ЗОШ І-ІІІ ст. “Виноградник” вчиться 133 учня.

Тетяна Гаркун: Думаю, що фундамент української освіти все ж змінився. Хоча відголоски «радянщини» в багатьох школах ще присутні. Те, що насаджувалось 70 років, дуже важко викорінити із голів керівників освіти, які виховувались в Радянському Союзі.

Атеїстичний світогляд формувався у дітей починаючи з дитячого садка. Культ Леніна насаджувався в серця дітей. Пам’ятаю, нам в садочку розповідали, що Ленін все бачить, коли хтось погано себе поводить. Однією з особливостей радянської школи була повна відсутність індивідуалізації в освіті. Все було орієнтоване на «середнього учня», «зрівнялівка», ніякої диференціації. Не заохочувалася креативність педагогів і учнів. Я вже говорила, що інакомислення, а особливо релігійні переконання висміювалось. У кожному навчальному закладі були спеціальні співробітники, які свідчили проти, переконували і намагалися перевиховати віруючих.

Метою такої освіти було виховати покоління, яке було б слухняним до голосу комуністичної партії, голосу пропаганди, щоб виростити «натовп», який не має нічого святого, який йде за вождями.

Тепер зрозуміло, навіщо в СРСР скасували викладання такого предмета, як «Логіка». Це той предмет, який дає навик задля розрізнення істини і брехні, задля ведення дискусій і протистояння маніпуляціям.

Тетяна Гаркун: Хотілося б сподіватися, що українська освіта змінила мету, і нам вже не треба ходити за вождями – в наших школах є “Логіка”, але як додатковий факультатив. Цього предмету немає в обов’язковій програмі. У програмі «Інтелект України» є предмет «Еврика». На таких уроках дітям пропонують багато логічних задач також. Цей освітній проект досить популярний, і школи України можуть вибрати цю програму. У нас в місті майже в усіх школах є класи з «Інтелектом». Як правило, в такі класи дітей відбирають: там навчаються діти з хорошими математичними здібностями. У нас 6 класів в школі вчаться за цією програмою. Матеріал діти вивчають більш поглиблено і з випередженням від загальноосвітньої програми.

Поволі, малими кроками, все ж таки українська освіта змінюється. Але якщо фундамент освіти не буде покладений на християнських цінностях, то є небезпека перекосу в бік нездорових неомарксистських цінностей та різних збочень.

Серед корінних змін в системі освіти після Жовтневої революції були заборона приватних шкіл і відділення школи від церкви. З часу проголошення Україною незалежності християни відкрили по всій країні близько 100 християнських приватних навчальних закладів різних форм і рівнів. Тетяно, розкажіть про Ваш ліцей «Мої обрії».

Наша школа відкрилася 1 вересня 2015 року. Але за півроку до цього Господь спонукав сім’ю засновників молитися, шукати команду, вчити співробітників, прописувати цілі і завдання для майбутньої школи. Я приєдналася до команди з самого початку. Ми збиралися разом раз на тиждень, мріяли, обговорювали наш проект, молилися, «малювали» портрет нашого майбутнього випускника, прописували наше бачення, місію, кодекс вчителя-християнина. Було дуже багато складнощів – важко було знайти приміщення, отримати ліцензію.

У червні ми отримали в оренду від міста маленьке приміщення в Будинку природи. На першому поверсі розташовувалося кафе з промовистою назвою «Совок», яке вже не працювало, але було притоном для безхатченків і наркоманів. Ніхто не вірив, що ми зможемо відкритися у вересні. Але з Божою поміччю і завдяки старанням команди 1 вересня відбулося урочисте відкриття навчально-виховного комплексу «Мої обрії». На подвір’ї школи зібралося небагато людей – тільки 13 учнів (6 першокласників і 7 другокласників), маленька група дошкільнят і батьків, які повірили в наш проект.

Першу християнську школу підтримали всі християнські церкви міста. Напередодні була створена Духовна Рада, до якої увійшли пастори євангельських церков, католицькі і православні священики. Ми разом молилися і благословляли наш початок. Зараз ми також працюємо під її патронатом.

Наступного року в нашій школі вже вчилися 40 учнів 1-3 класів. Зростання продовжилося і роком пізніше – у нас вже було 76 учнів, не рахуючи дітей з дошкільного підрозділу.

У 2018 року ми усвідомили, що виросли з формату початкової школи і отримали ліцензію гімназії (1-9 класи). Орендували більше приміщення, відкрили відразу всі класи до 9-го. Це 160 учнів. У 2019 взяли ще одну вершину – III ступінь. Тепер в Хмельницькому приватному ліцеї «Мої обрії» отримують повну освіту 212 учнів (це 15 класів). У нас працюють найкращі посвячені педагоги, які поділяють наші цінності – 40 вчителів.

Сергію, як з’явилася ідея створити християнську школу?

На жаль, ідея прийшла лише тоді, коли двоє старших дітей вже вчилися у звичайній державній школі. І навіть тоді, коли наша школа відкрилася, у ній був тільки один перший клас, переводити їх далі було просто нікуди. Тому в «Стежинку» пішла наша третя дочка і менші діти.

«Стежинка» відкрилася в 1997 році.

Оглядаючись назад, розумію, наскільки це було амбітно і дуже сміливо. Такого досвіду не було не тільки у нас, у місті не було жодної людини, у кого був би схожий досвід. Не було у кого просити поради і допомоги. Тоді в Україні християнських шкіл було зовсім небагато. На мою думку, «Стежинка» була третьою за рахунком в Україні, після Чернівців і Житомира. Тому старт школи був, як пазл: у кожного з нас був якийсь досвід і ми складали з нього школу. Знайшли прекрасного досвідченого педагога і директора школи, її досвід вчителя виявився для нас безцінним. На той момент вона не була християнкою. Але школа під її керівництвом розцвіла, як квітка, – поступово, яскраво, вчасно і дуже красиво. Ми відразу вирішили, що класи не будуть великими, щоб приділяти дітям багато уваги.

Почали з одного першого класу, наступного року набрали ще один перший клас і так доросли до гімназії, у якій сьогодні навчаються 148 дітей.

Багато християн і до сих пір вважають, що християнська школа – це теплиця, і дітям буде складно функціонувати у звичайному житті після такого навчання. Але, як показав досвід, ніяких складнощів з адаптацією, подальшим навчанням немає навіть у тих, хто виховувався в дуже тепличних умовах: у християнській родині, церкві і християнській школі.

У преамбулі Конституції сказано, що Верховна Рада України приймає Конституцію, усвідомлюючи свою відповідальність перед Богом. Тобто в Конституції наголошено на важливість християнських цінностей. А Президенти України під час інавгурації дають клятву на Пересопницькому Євангелії. Чи можливо повернути церкву в державні школи?

Сергій Дубовой: Християни намагаються це зробити, наприклад, через такі курси, як “Християнська етика” та “Основи сім’ї”. Викладання християнської етики в християнській державі, в якій 80% людей сповідують християнство – це логічно. Викладання «Основ сім’ї» в країні, в якій розпадається кожен другий шлюб – логічне!

Інша справа, що є люди, у тому числі ЛГБТ-лобі, які противляться поверненню церкви у школу. Перед початком цього навчального року президенту України Володимиру Зеленському направили петицію із закликом заборонити в школах курс «Основи християнської етики», яка на факультативній основі існує в державних школах, наприклад, Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей ще з 90-х. Хоча вже в 2018 році в концепції «Нової української школи» курс скасували для молодших класів державних шкіл. У петиції вимагають видати наказ «про дотримання конституційного принципу відділення церкви від школи і принципу світської освіти».

У 2019 року в 132 школах України на факультативній основі стала викладатися освітня програма для учнів 10-11 класів «Основи сім’ї» (автор – доктор філософії Андріан Буковинський). Але вже через два місяці після початку навчального року курс «Основи сім’ї» відправили на антидискримінаційну експертизу, щоб також заборонити його в школах. Скоро ми приїдемо до того, що повноцінна сім’я, у її ідеальному варіанті, буде швидше винятком, ніж правилом. І якщо за «Основи сім’ї» християни борються, відправляючи петиції, то петицій на захист «Християнської етики» я особисто не бачу.

Вважаю, що ми, як християни, нераціонально скористалися свободою і змогли впровадити в загальноосвітню державну школу так мало християнського світогляду! Це говорить про нашу розслабленість, наївність, безпечність, небажання брати особисту відповідальність за майбутнє країни.

Тетяна Гаркун: Наша школа почала працювати за програмою «Основи сім’ї» з вересня 2019 року. Ми ввели цей предмет для вивчення в 8-10 класах. Адріан Буковинський на базі нашого ліцею провів курси підготовки 90 вчителів Хмельницької області. 2 вчителя нашої школи отримали сертифікати і почали навчання старшокласників. Самі діти просять нас, щоб ці уроки були частіше одного разу на тиждень: дуже хочуть уникнути помилок, які руйнують сім’ї. Зараз нас дуже турбує те, що новий уряд хоче прибрати з цієї програми гриф Міністерства і заборонити її. Ми молимося, пишемо листи і петиції на захист сімейних цінностей в Україні.

Які цілі і завдання у ваших шкіл?

Сергій Дубовой: Коли моя дочка вступила до університету Шевченка, а вона, до речі, була ученицею нашої школи, і сказала, що вона християнка, то один з її однокурсників дуже здивувався від того, що християнка може бути «просунутою», сучасно виглядати і вчиться в хорошому навчальному закладі . На жаль, до сих пір у багатьох людей існує упередження: християнство – це якесь закрите, відстале і неграмотне співтовариство. Ми прагнемо показати протилежне: хочемо, щоб наші учні будували своє життя на твердому ґрунті, завдяки нашій школі, а потім досягали висот у різних сферах. Ми показуємо, що християнство – це не бити поклони раз на тиждень у церкві, образно кажучи. Це реальне життя: з цілями, з досягненнями, з падіннями і злетами, з різними ситуаціями, але з правильним їх сприйняттям завдяки правильній основі.

Ми всі знаємо історію з Біблії про будинки, побудовані на камінні чи на піску. Знаємо про їхню долю після шторму, тому впевнені в тому, що якщо у дітей буде правильний фундамент, то життєві шторми будуть їх загартовувати і надихати боротися, а не руйнувати по всіх фронтах.

Ірина Гармазонова: Місія нашої школи – формувати життєстверджувальну культуру українського народу через загальну середню освіту з біблійним бачення людини, праці, суспільства та Всесвіту. Досить довге твердження, але його неможливо скоротити.

Тетяна Гаркун: Свою місію ми бачимо в тому, щоб створювати умови для формування у наших дітей міцних академічних знань і стійкого досвіду навчатися протягом життя. Ми хочемо сприяти формуванню у дітей цілісної особистості на основі християнських цінностей, хочемо плекати духовно зрілу молодь, готову служити суспільству своїми талантами і знаннями.

Наш девіз: «Ми любов’ю міняємо серця дітей, які змінять цей світ». Ми віримо, що наша християнська молодь зможе впливати на цей світ.

Ян Амос Коменський: «Слід якомога більше дбати про те, щоб мистецтво впроваджувати справжнім чином моральність було поставлено належним чином у школах, щоб школи стали, як їх називають, «майстернями людей».

Як християнські цінності, ваші цілі і завдання корелюються з програмою загальноосвітньої школи МО України? Які відносини у ваших шкіл з МО?

Тетяна Гаркун: Наша школа працює за програмами, рекомендованими МО України. Але в той же час, ми інтегруємо біблійні цінності через загальноосвітні предмети, змінюємо в програмі те, що суперечить Біблії. Ми захоплюємося Божим задумом на уроках природничого циклу; вчимося служити іншим, підтримувати слабшого і співпереживати героям на уроках літератури; іноземні мови вивчаємо не тільки для того, щоб нам було комфортно подорожувати, але більше для того, щоб послужити мандрівникам, навчиться від них; знаходимо причинно-наслідкові зв’язки на уроках історії: чому порушення Божих законів приводили до падіння народів та імперій. Ми змінюємо в програмі те, що суперечить Біблії. Наприклад, при вивченні біології, ми говоримо про те, що є теорія еволюції, але ми віримо в те, що створив цей світ Бог і ми детально вивчаємо креаціонізм. Часто в літературі є відгомони язичницького минулого України. Тому, ми з великою увагою перевіряємо, що вивчають наші учні.

Ми співпрацюємо з Департаментом освіти нашого міста, ми їм підзвітні. За ці 4 роки ми вже себе добре зарекомендували. Тому у нас хороші партнерські відносини з Департаментом. Чиновники часто просять нас проводити лекції, семінари, привозити спікерів, щоб ділитися інноваціями у сфері освіти. Вони визнають нашу лідерську позицію у цій сфері. Тому наш ліцей гостинно відкриває свої двері для бажаючих заснувати християнські школи, для вчителів і директорів інших шкіл, щоб ділитися своїм досвідом, знаннями, напрацюваннями.

Сергій Дубовой: На щастя, в шкільних програмах України ще немає активної гендерної пропаганди, тому ми максимально використовуємо час такої свободи, щоб навчити дітей істинним шляхах і показати їм Бога. Звучить пафосно, але в цьому наша мета – діти повинні знати, що Бог – це не казка або якась енергія, але Він – реальність і ми намагаємося показати це своїм життям.

Дивись: Ян Амос Коменский. Мир чувственных вещей в картинках (отрывок из книги “Orbis Sensualium Pictus”, 1658)

Методика викладання базується на власних напрацюваннях і ноу-хау або на рекомендаціях МО? На що робите акцент?

Ірина Гармазонова: МО сьогодні не дає авторитарних рекомендацій до програм чи методик. Тому методика викладання в нашій школі базується, перш за все, на біблійному баченні людини, праці, суспільства та всесвіту.

Наші вчителі проходять навчання в Міжнародному альянсі розвитку християнської освіти (МАРХО) та в інших навчальних закладах для підвищення кваліфікації. Це Інститут післядипломної освіти ім. Гринченка, освітня платформа «Критичне Мислення», «Освіторія», «EdCamp», «EdEra», Освітній центр «Insight».

Тетяна Гаркун: Ми робимо наголос на якість нашої освіти. Ми, як ліцензійний навчальний заклад, слідуємо рекомендаціям МО. Але не зупиняємося на цьому і постійно підвищуємо свою педагогічну майстерність на тренінгах, курсах, вебінарах. Наша школа є членом Міжнародного альянсу з розвитку християнської освіти (МАРХО), який об’єднав християнські школи, дитсадки і вузи України і країн СНД. МАРХО постійно організовує тренінги та курси підвищення кваліфікації саме для тих, хто працює в сегменті християнської освіти. На курсах ми навчили наших педагогів методам інтегрування біблійних цінностей в загальноосвітні предмети; тому, як християнський світогляд принести в класи і як особистості вчителів-християн можуть впливати на учнів. Ми вже маємо свої напрацювання, добірку кращих уроків, на основі, яких плануємо видати власну методичну літературу.

Християнські школи конкурентноздатні на ринку освіти? Ваші школи популярні?

Ірина Гармазонова: Наскільки я знаю, в християнських школах не вистачає місця для усіх бажаючих навчатися в них.

Тетяна Гаркун: Раніше існувала думка, що рівень освіти, яку діти отримують в християнських школах, низька через непідготовленість вчителів, які тільки проповідують на уроках, моляться, але не вчать. Напевно, у чомусь ці закиди справедливі, оскільки, за радянських часів християни не могли вчиться в педагогічних ВНЗ. Але більш ніж за два десятки років незалежності України ситуація змінилася істотно. У школи приходять сильні педагоги, які знають свій предмет досконально, мають стійкі переконання і сформований християнський світогляд. Тому зараз християнські навчальні заклади ламають минулий стереотип про якість освіти. Сьогодні наші школи конкурентні. Наш Бог досконалий, і Його діти повинні бути кращими у всіх сферах: найкращі лікарі, кращі педагоги, бізнесмени, керівники тощо. Тому ми намагаємося постійно покращувати наш рівень.

До нас переводять дітей з інших шкіл. Але був випадок, коли і з нашої школи забрали документи зі словами: «У вас дуже багато Бога!»

Сергій Дубовой: Щоб бути конкурентоспроможними і не замикати коло учнів тільки на християнах, ми повинні розвиватися. Для цього ми стежимо за цікавими методиками і новинами у сфері освіти. Як результат, наші випускники вступають у найкращі вузи країни: економічний і юридичний факультети Шевченка; Інститут міжнародних відносин; Політехнічний інститут; Національний медичний університет імені О.О. Богомольця та​​багато інших. Є випускники, які успішно закінчили зарубіжні навчальні заклади.

Дефіциту кадрів немає? Або, якщо він існує, яким чином у ваших школах досягаються стандарти якості з урахуванням такого дефіциту?

Сергій Дубовой: Якщо говорити про кадри, то з цим дійсно є складнощі. Ми всіма силами намагаємося підтримувати високий рівень викладацького складу. У тандемі з маленькими класами наші учні отримують високий рівень знань. Пам’ятаю був час, коли директори кращих шкіл міста сперечалися між собою про те, до кого з них піде вчитися після 9 класу більше випускників «Стежинки».

Тетяна Гаркун: На жаль, в Україні дійсно є дефіцит кадрів. Ми живемо у відносно невеликому місті Хмельницькому (270 тис. жителів) і гостро відчуваємо брак педагогів. Цьому, до речі, сприяє і трудова міграція. Але ми шукаємо своїх людей – педагогів, які поділяють нашу мрію, бачення, цінності і готові йти до досягнення мети. Бог дивним чином формує наш колектив, об’єднує нас таких різних для того, щоб Його Царство розширювалося. Крім цього, адміністрація нашого ліцею постійно моніторить якість уроків, проводить взаємні їх відвідування. Також, повторюся, у нас працюють методичні об’єднання вчителів для підвищення кваліфікації та взаємодопомоги.

Ірина Гармазонова: У нашій школі є всі вчителі з усіх предметів, але щороку ми шукаємо хороших вчителів-християн. Згодна, що проблема вчителів торкається сьогодні абсолютно усіх шкіл країни. У педагогічні вузи вступає з кожним роком все менше абітурієнтів і все менше випускників педуніверситетів ідуть працювати в школи. Над якістю викладання постійно працюємо: проводимо семінари, тренінги, обмін досвідом.

Що батьки шукають у ваших школах, віддаючи дітей до вас?

Тетяна Гаркун: У кожної родини свої причини чому вони з нами. І причини найрізноманітніші. Хтось приходить саме за християнськими цінностями, за хорошим ставленням до їхньої дитині. Тому що ми до кожного ставимося, як до носія образу Божого. Бог вселяє нам в серця християнську любов до наших учнів. Іноді християнська школа – це остання надія для дітей, які натерпілися знущань в інших школах. Вони тут відігріваються.

Деякі приходять за хорошими умовами в школі, якісним харчуванням, за класами по 18 учнів замість 36-40, як в загальноосвітніх школах.

Нам дуже приємно, що в останні 2 роки, почали приходити люди, які шукають високу якість знань, і вони знають, що в «Моїх обріях» вони це можуть отримати. Про нас пішов хороший відгук!

У нас навчаються діти з інвалідністю. Батьки прекрасно розуміють, що в християнському середовищі їхні діти обов’язково отримають любов, турботу і якісну навчання.

Сергій Дубовой: Не уявляю, про що думали батьки, які не сповідують християнство, коли в кінці 90-х привели дітей в нашу школу. На той момент, напевно, привернуло увагу щось нове, ну і приватних шкіл в місті більше не було. Але в подальшому, у нашу школу почали приходити за хорошими знаннями, за хорошою англійською; говорили про те, що «ну якщо дитина не буде знати матів, так це ж добре» або «тут вже точно буде краще, ніж в державній школі в класах по 30-35 дітей». Батьки робили і роблять ставку на те, що, крім хороших знань, у дітей будуть вкладати ази людяності, доброти, любові і милосердя до оточуючих, і вони не помиляються. Не всі діти приходять до Бога, але всі чітко знають де чорне, а де – біле.

Ірина Гармазонова: Батьки шукають безпечного місце для своїх дітей, щоб вони мали можливість практикувати свої благочестиві переконання.

Ян Амос Коменський: «Під моральністю ми розуміємо не тільки зовнішню пристойність але і всю внутрішню основу спонукань. Протиотрутою невігластву є освіта, якою у школах мають бути нагодовані душі молодих людей »

У християнських школах може бути буллінг? Як йому протистояти?

Сергій Дубовой: Як і в усіх школах, нам іноді доводиться стикатися з жорстокістю дітей, адже, крім школи, є вплив сім’ї, друзів у дворі тощо. Ми не можемо захистити від усього, але, роблячи класи невеликими, ми можемо максимально відстежувати настрої та поведінку дітей, аналізувати причини і наслідки вчинків. Одного методу протидії цьому немає, думаю, що кожна дитина і кожен випадок унікальний, і це величезна спільна робота вчителів і батьків.

Ірина Гармазонова: У християнських школах може бути буллінг, але не в таких жорстоких його формах, яким він може бути. Протистояння йому одне – формувати життєстверджувальну культуру! Тобто вчити дітей про Божественний образ в людині, її гідність, честь, привілеї, відповідальність, здатність будувати життя так, щоб перетворити хаос на прекрасну життєздатну форму, радіти від праці, навіть, недосконалої праці.

Тетяна Гаркун: У християнській школі вчаться діти, а не ангели. Тому і тут ми зустрічаємося з гріхом у різних проявах, в тому числі і з буллінгом. Але ми навчилися відразу припиняти будь-які його прояви. Психолог працює в кожному класі, проводить бесіди на цю тему, виявляє дітей, схильних до агресії або до того, щоб стати жертвою. Ми зустрічаємося з такими дітьми, молимося, шукаємо шляхи виходу з ситуації, що склалася.

Також для батьків працює клуб, де бажаючі можуть обговорювати теми про виховання дітей. Такі зустрічі ми організовуємо раз на місяць.

Ви вивчаєте досвід інших країн, їхню шкільну систему навчання?

Ірина Гармазонова: Так, ми вивчаємо досвід і систему роботи школи у Фінляндії, взяли для себе корисне, а також побачили (запевнились у тому) підтвердження власних відкриттів. Дуже цінним є досвід і знання наших колег вчителів з різних куточків Землі та інтеграція нового з огляду на власну культуру, історію і спосіб мислення. Це довготривалий, важкий, титанічний процес праці.

Сергій Дубовой: Кожного разу, коли хтось із близьких, педагогів або батьків наших учнів буває закордоном і бачить якісь «фішки», цікаві ідеї, то привозить до нас. Аналізуємо, приміряємо до себе. У силу менталітету не все у нас приживається.

Тетяна Гаркун: Так, ми вивчаємо досвід інших країн. Нещодавно наші засновники їздили до Фінляндії, про яку всі говорять, що там найкраща освіта. Вони відвідали християнську школу і приватну еко-школу. Дуже пізнавально порівнювати наші системи освіти і переймати кращий досвід.

Вони привезли деякі напрацювання, наприклад, як привчити дітей більше читати і як повернути культуру читання. Також цікавим є досвід фінів щодо домашнього завдання. Батьки не повинні робити його з учнями! Нехай воно буде з помилками, але нехай це буде щось своє. Багато завдань даються дітям для того, щоб розвивати їхню креативність та критичне мислення.

Я відвідала кілька конференцій Європейської асоціації християнських шкіл EurECA в Іспанії і Болгарії. До цієї організації входять близько 25 країн Європи і представники християнських шкіл. На наших щорічних зустрічах кожна країна ділиться своїм досвідом, своїми труднощами. Так чудово зустрітися, помолиться один за одного, підтримати і мотивувати! До речі, наступна конференція пройде в Києві в травні 2020. Там буде підніматися дуже актуальна тема для вчителів: «Здоров’я вчителя: фізичне, духовне, психологічне».