Біль серця: зробити християнські ЗМІ впливовими — інтерв’ю з Сергієм Демидовичем

Моя публічність почалася не з медіа, а з музичного служіння. Я написав понад 200 пісень, я цим жив, я в це вірив. У суворі 90 – ті примудрявся робити студійні записи. Наша команда «Шалом» з П. Дудником одними з перших випустили CD з християнськими піснями.

Тому я так серйозно не сприймаю себе: «що стоїть біля витоків християнських ЗМІ», тим більше українських. Але, як документаліст – так, я був одним з перших, хто серйозно, професійно робив безліч відеороликів про усиновлення, метою яких, перш за все, було знайти спонсорів для реальних проектів.

Що змінювалося при цьому?

Одного разу дружина привела мене в лікарню, де я вперше побачив малюка, який фактично змінив моє життя. Йому була уготована жахлива доля, він був нічий. Я усвідомив тоді, що Бог віддав себе нам, вклав свій образ і подобу в кожного з нас і в цього хлопчика. І цей Бог в мініатюрі призначений дияволом до руйнування, знищення, лиха. Але мені захотілося увірватися в ці руїни, зруйнувати задуми ворога і зробити хлопчика моїм сином. Йому зараз 15, він вчиться в Америці, гарний, високий, музикант. І в цьому є така насолода! (слідом за пастором С. Демидовичем прихожани церкви «Добра звістка» усиновили близько 100 дітей, – прим. ред.)

Ми народили двох дітей, усиновили хлопчика і ще у нас було дві дівчинки під опікунством. Вони вже дорослі, обидві вийшли заміж. До речі, про одну з них я зняв маленький фільм, він став дуже відомим і вплинув на тисячі людей.

Дивись: «Лист мамі»

Але крім того, наша команда хотіла змінити ментальність нації, ми чітко зрозуміли, що через медіа проекти, такі як фільми, соціальні ролики – усе це можливо зробити. Але не йшлося тоді про ЗМІ. Пізніше я був помічений усіма основними християнськими телеканалами. Усі вони пропонували мені співпрацю. Але мої головні медійні проекти пов’язані з ТБН. Я вдячний Богу і вдячний Нікітіну, який помітив мене і твердив мені постійно, що я не розумію, наскільки я крутий. Це вимовлялося трохи іронічно, у його стилі. Але він дав мені можливість побачити горизонти, допоміг повірити в себе: «Давай вперед, тобі ж дано талант». Мені не вистачало амбіцій повірити, що я можу ще більше, ніж робив тоді.

Він говорив про покликання. Ви змогли зробити щось більше, ніж робили до цього?

На ТБН, роботу якого в Україні я очолював приблизно в 2007 – 2014 рр, у мене була продакш – студія, 14 осіб, ми випускали до 15 різних програм, мали 5 годин ефірного часу на тиждень. У нас у перших з’явилися регулярні прямі ефіри з церков. Ми робили це професійно, перемикаючи студію на великий зал. Була і хороша система call-центрів, люди могли дзвонити безкоштовно і майже відразу ж потрапляли в ефір зі своєю історією, питанням або молитовним проханням. Це було неймовірно! Я любив так працювати! Найбільше я люблю прямі ефіри з їх імпровізацією і «лайфом».

До сих пір мені дуже подобається концепт програми «Два портфелі». На початку вона повинна була виглядати трохи інакше, але ми намацали свою «фішечку»: великий рівень відвертості, свободи, гумору, конфлікту. До нас жодна християнська програма не дозволяла собі конфліктувати публічно, для християн висловлювати різні думки – це табу, ми повинні бути єдині. Мені не раз писали і соромили, мовляв, як же так – ви пастори, але погано себе поводите, сваритеся, не погоджуєтеся один з одним?! Але суть програми в тому й полягала, щоб змусити людину думати і бачити різноплановість проблеми або явища і навчити глядача приймати рішення не спонтанно, але виважено.

У християнстві найчастіше прийнято чекати, що хтось із лідерів озвучить готове ставлення до проблеми, і план її вирішення. І тоді самому не треба думати, а тільки вірити. Тому критичне мислення не просто мало розвинене у християн, а й вважається гріхом. Я ж думаю, що воно робить нас більш зрілими, ми стаємо експертами, перестаємо бути пасажирами, яких хтось кудись везе, але самі “сидимо” за кермом своїх рішень. Нам потрібно самим розбиратися в тому, що відбувається навколо.

Концепція «Іншої перспективи» також стала новаторською?

Так, якщо раніше християнські передачі, в основному, орієнтувалися на життєві історії: покаяння, зцілення, воскресіння, то переді мною стояла інша задача, співзвучна з моїм покликанням – міняти ментальність, формувати здоровий світогляд у християн.

Ви вважаєте, що менталітет християн вимагає реформування?

Більшість з нас страждають тим, що добре орієнтуються в біблійних історіях, життях біблійних героїв, але набагато слабкіше розбираються в сучасних подіях, не можуть сформулювати і застосувати біблійні принципи до викликів сучасності. У програми «Інша перспектива» був красномовний слоган «Бог тут, і Він не мовчить!» (таку назву має книга Ф.Шеффера «Він тут, і Він не мовчить», – прим.ред.), що означало наше бажання ввести живого Бога, Якого ми любимо і в Якого віримо, у наше сучасне повсякденне життя, що складається з новин і фактів. Щоб бачити де знаходиться Бог серед усього цього бурхливого інформаційного потоку. Бачити духовні закони і прогнозувати майбутнє, знаючи характер Бога. Іншими словами, ми говорили про новини, події, факти, маючи на увазі Бога, як Творця історії, маючи на увазі духовні закони. Це було цікаво!

У чому причина спаду популярності цих програм, та й в цілому колись затребуваних російськомовних масштабних християнських медіа – проектів?

З одного боку, розвинулася сильна ворожа конфліктна ситуація між Україною і Росією, між українською та російською мовою. Працювати на російському ЗМІ, для російського ЗМІ, російською мовою стало просто НЕМОЖЛИВО! Це відітнуло частину аудиторії або точніше, переформатувало її. Якась її частина ставиться до мене вороже.

У квітні 2014 роки ми в останній раз виходили в ефір на каналі ТБН, тоді вже Слов’янськ був окупований, і ми, маючи проукраїнську позицію, вже не могли працювати на російському каналі. Всі наші програми були видалені, вони залишилися тільки в наших архівах.

Друга причина і, думаю, головна в тому, що саме час змінився. До нас прийшла така велика кількість інформації, що за кожного слухача, глядача і читача, за їхню увагу та час йде найжорстокіша битва; така «війна», що багато хто забув про існування таких християнських каналів як, наприклад, як СNL, ТБН. Вони десь існують, але не в полі інтересів нинішніх людей. Об’єктивна причина цього в потужному розвитку соціальних мереж, розвитку каналів, типу YouTube, де кожен сам може стати продюсером, режисером, ведучим. Це породило неймовірний інформаційний вибух, і люди в цьому загубилися. Тому спад моєї популярності і впливу через ТБН з повна компенсований можливостями ФБ і YouTube.

Українська мова – лінія фронту?

Більшість своїх пісень, більшість проповідей і передач я зробив російською мовою. Навіть це інтерв’ю я даю російською, хоча воно і буде перекладене українською. У цьому моя особиста трагедія. Якби не сьогоднішня політична ситуація з агресивною і злісної Росією, то українську мову, на мою думку, не треба було б робити лінією фронту, існує багато країн, у яких присутня багатомовність. І це нікого не напружує, оскільки стало частиною культури, яка не конфронтує, не протиставляє себе іншим. У нашому випадку, мова – дійсно лінія фронту! Російська мова несе «русский мир»!

У нашому випадку, мова – дійсно лінія фронту! Російська мова несе «русский мир»!

Читай: ЦЕРКВА, МОВА І ВЕЛИКЕ ДОРУЧЕННЯ ХРИСТА

Російська мова – це вже не просто мова спілкування, але інструмент впливу, привід воювати. Носії російської мови втратили розум, використовуючи мову, як привід вторгатися на суверенні території інших держав, нібито «захищаючи» своїх, російськомовних. Всі ці мотиви просякнуті брехнею.

Тому Україна так відчайдушно чинить опір до всього російського, в тому числі і мови. Наше завдання сьогодні відірватися від Росії, вчити дітей знати і любити свою мову. І сьогодні я також вивчаю українську, тому що говорити російською мені противно, сьогодні я пишу пісні українською, тому що для мене – це лінія фронту!

Будь у Вас можливість повернутися в ті ефіри, про що б Ви тоді в них говорили, які наративи створювали б, знаючи, що в лютому 2014 Росія вторгнеться до Україні, а Ваше служіння могло б вторгненню запобігти?

Вважаю, ми все-таки упустили можливість навчити євангельських християн не боятися говорити правду, відрізняти правду від брехні, бути патріотами своєї країни. Хоча наші програми «Інша перспектива», «Патріот», «Два портфелі» тощо були вже більш правдивими і радикальними. Ми вчили критичному мисленню та здатності говорити правду, не дивлячись на загальні течії і настрої натовпу. Але я ж теж продукт пострадянського християнства, яке свято вірило в те, що вся влада від Бога. Звичайно, воєнний час деяких з нас кардинально змінив. Війна допомогла нам зрозуміти, що не все те, у що ми вірили тоді, є правдою.

Читай: Олексій Широпаєв «Про два різні народи»

Я вірив у братній народ з Росією і ще не бачив, що це далеко не так, що у нас різні вектори розвитку: ми біжимо від ідеології комунізму та соціалізму, а Росія ні, навпаки, повертається до Сталіна. Під час розмов про лібералізм, про гей-Європу, про розбещення Америки і святість Росії, я підтакував, вважав, що нам потрібно триматися разом, слов’янський світ і т.д. Наприклад, грузинський конфлікт був для мене незрозумілий, тоді він не сприймався так гостро, як сприймається зараз. У цілому, я розумів, що Росія боїться втратити Грузію, але через свою політичну незрілість не бачив, чим це загрожує Україні і був нездатний чітко і ясно говорити правду. Зараз я по-іншому глянув на історію. Сьогодні я вже розумію, що таке Придністров’я, Абхазія, Осетія і Чечня.

Тепер ми знаходимося на новому рівні сприйняття патріотизму, небезпеки пропаганди, ставлення до ідеології «русского мира». Але я впевнений, що і сьогодні час дуже гарний, щоб говорити правду.

Як любити ворогів в умовах війни? Чи можливі спільні проекти з російськими церквами, чи повинні бути фільтри? Чому?

Українській церкві варто зрозуміти, що Бог не відкинув російську церкву, не викинув своїх дітей, Бог – не український Бог тільки. Через свій біль ми схильні українізувати образ Бога. Він бореться за своїх людей, ми не можемо, відкинувши любов, сконцентруватися лише на істині. Але і правдою поступатися не повинні. Як справедливість без любові, так і любов без істини ведуть до програшу. На стику цих понять нам і потрібно шукати відповіді на питання, як любити реальних або умовних ворогів, а також тих друзів, що заблукали.

Ворог у нас один – брехня. Мені дуже не подобаються патріотичні уподобання деяких російських братів, їх колорадські стрічки, я буду продовжувати їм про це говорити, але не маю право думати, що тільки з нами Бог має справу, а з ними – не має. Тому у мене сьогодні подібний стан очікування, як в притчі про блудного сина. Я вірю, що російській церкві потрібне покаяння і процеси ці йдуть, вже є люди, готові каятися перед українською церквою, переглянути свої погляди. Мені це дуже подобається! Я поки не можу поширювати всю інформацію. Тому вважаю, що у нас повинні бути спільні медійні проекти з адекватними росіянами, ми повинні навчитися говорити вголос, промовляти гострі теми, щоб розуміти одне одного і впливати одне на одного.

Що із себе представляє патріотизм в переломні моменти історії?

Сьогодні у нас велика проблема в тому, що ми не навчені любити свою країну: багато космополітів-небожителів, яким немає різниці, чий Крим (як правило, ці люди живуть в Америці або Європі, далеко від міжнаціонального конфлікту). Вважаю, що Бог не дарма розділив людей на нації, поклав межі територіям проживання, дав національні риси і особливості кожній країні – це частина великого Божого різноманіття. І було б нерозумно ігнорувати це різноманіття. Навпаки, піклуватися, щоб твоя країна розвивалася, радіти її успіхам, як ти радієш своїм власним успіхам і успіхам своїх дітей – це розсудливо. У патріотизмі не варто забувати про цінності інших націй, щоб не скотитися в націоналізм.

Вважаю, що Бог не дарма розділив людей на нації, поклав межі територіям проживання, дав національні риси і особливості кожній країні – це частина великого Божого різноманіття. І було б нерозумно ігнорувати це різноманіття

Варто судити про діяння своєї країни з міркувань справедливості. Я наполягаю, що бути патріотом – це не означає завжди бути «за наших», «за своїх»: у тому ж україно-російському збройному конфлікті російські патріоти повинні говорити правду своїй країні і уряду, викривати суспільство і керівництво країни у брехні, у пропаганді, у маніпулятивних технологіях по відношенню до сусідньої країни. А церква мовчить, тому що росіяни не справжні патріоти, хоча такими себе вважають. Так само, як і ті, кому подобається слоган «Україна – понад усе!», але далі цього справа не йде.

Вчити в церкві про патріотизм доцільно?

Так. Я бачу проблему в церквах. Вона полягає в тому, що ми занадто занурилися в віртуальний світ біблійних героїв, досконально знаємо все про героїв віри і не намагаємося проектувати їхній стиль життя на сучасне життя. Церква не може бути тільки духовної, вона повинна бути практичною. Я був в Центральній Америці: Гватемалі, Сальвадорі. Гондурасі, Нікарагуа. У всіх цих країнах одне і те саме: величезні церкви і страшенні злидні, бруд, жахливий стан нації, і віруючі мало чим відрізняються від основної маси населення. Коли я запитав у християн, чи не хотіли б вони прибрати сміття навколо церкви, то зрозумів, що весь цей час їх вчили любити Ісуса, поклонятися Богу, спілкуватися з ангелами, літати в дусі. А треба опуститися на землю і зрозуміти, як Христос, з Яким ти тільки що літав у хмарах, поводиться на Землі. Тоді раптом усвідомлюєш, що вся ця недбалість, безкультур’я, халтура – результат віддаленості від Бога, адже Він досконалий, Йому подобається чистота і порядок. Тому нам треба навести порядок у своїх будинках, навколо них, у своїх країнах, щоб догодити Богові. Цим повинна займатися церква, цьому вчити.

Дивись: ЧИ ПОВИННІ ХРИСТИЯНИ БУТИ ПАТРІОТАМИ?

Існує думка, що за свої гріхи Україна карається війною. Тому молитися за перемогу України в цій війні, за територіальну цілісність, за відновлення контролю над державним кордоном – все – одно, що молитися проти волі Бога. Ви як вважаете?

Я вважаю таке трактування волі Божої повною маячнею! Навіть якщо міркувати в цьому напрямку, то ми знаємо, що якщо Бог когось збирається покарати, то нам слід молиться, щоб Бог нас помилував, захистив і звільнив. Він зазвичай так і діє. Якщо люди каються, Він скасовує покарання.

Що відбувається насправді в цій війні, які причини лежать в її основі?

Ми мали з Росією спільне радянське минуле, причому Україна потрапила до складу Союзу не добровільно, її полонили Голодомором, сталінськими репресіями, ГУЛАГом, розстрілом еліти, викраденням національної історії, культури та мови, але зараз після розвалу СРСР в нас проявляється корінна різниця світоглядів. На Західній Україні ми бачимо вплив і схильність до демократичного правління, а на сході країни – ординська школа, схильність до авторитарного режиму. Донбас – це справжня Україна була. Росія, використовуючи геноцид, насильницьке переселення людей і заселення Донбасу російськомовним населенням створила неоднорідність України, яку використовує сьогодні для «звільнення исконно русских територій». Ця штучна неоднорідність не дозволяє сходу так відчайдушно боротися з російською агресією, як нам хотілося б.

Для мене абсолютно очевидно, що цей імперський дракон сьогодні ожив і намагається знову захопити Україну. Тому нинішня війна – це не покарання Богом України, а прагнення України вирватися на свободу з імперського рабства.

Дивись: ХТО І НАВІЩО розвалив Радянський Союз?

Наскільки важливо для українців покаяння в гріхах комунізму? Декомунізація здатна змінити атмосферу в країні? Яким чином?

Наш колишній спосіб життя – не просто набір буденних звичок і всіляких обов’язків, це духовний стан, від якого потрібно відвернутися, звільнитися. Всі наші загравання з комуністичним минулим, ностальгія в будь-яких формах і проявах, інсценування радянського побуту і атрибутів навіть «по приколу» дуже небезпечні. Адже при радянському ладі було багато катів, стукачів, негідників, багато брехні. Нам потрібно говорити, що все це гріх. Пам’ятник Леніну в Києві або проспект Жукова у Харкові – не просто пам’ятник чи проспект, а ідоли.

Сьогоднішній закон про декомунізацію дозволяє нам осмислити своє минуле, сформувати до нього правильне, біблійне ставлення.

Сьогоднішній закон про декомунізацію дозволяє нам осмислити своє минуле, сформувати до нього правильне, біблійне ставлення. Ми не можемо змінити історію, але можемо сформувати до неї ставлення. Німці стояли на колінах перед світом за світову війну і багатомільйонні людські жертви, намагаючись загладити свою провину – це акт покаяння. Але хто стояв на колінах за злочини комунізму?

Читай: Рівень схвалення Сталіна серед росіян побив рекорд

ЗМІ – четверта влада. На що впливає християнська журналістика зараз?

Християнська журналістика дуже мало зараз на щось впливає, вона дуже слабка, тому що мало залучена в повсякденне життя країни і держави. Сьогодні з усієї маси християн тільки одиниці здатні тверезо міркувати і бути почутими. Серед них ваше «Служіння Східноєвропейська Реформація» з такими відомими проектами, як «Християни для України», «Школа Реформації» і «Східноєвропейський лідерський форум» (СЕЛФ). До речі, переконався, що на СЕЛФ приїжджають дуже цікаві спікери, тому що це хороша платформа, яка формує у християн Східної Європи правильну біблійну ментальність, пов’язує біблійну традицію із сучасним життям. Ми кілька разів спільно робили на Форумі серію ток-шоу, які можна розцінювати, як участь в ідеологічному лікбезі. Так само в нашій студії ми записували серію відео для Року Реформації (див. відео, використані в цьому інтерв’ю, –прим.ред.)

Упевнений, ми на початку усвідомлення і формування чіткої і зрозумілої платформи християнської журналістики.

Дивись: Ток-шоу «Баланс між аполітичністю і заполітизованістю християн»

На які християнські медіа-проекти є запит?

Подивіться, у що ми вперлися. Щоб у цьому інформаційному потоці, в якому багато брехні, піднімати голос правди, потрібно цей голос мати, а він сьогодні дуже слабкий! У нас немає впливових блогерів з сотнями тисяч передплатників. Отже, церкві необхідно виростити лідерів думок. Але покажіть мені хоча б одного єпископа, який сьогодні потужно використовує соціальні мережі, можливості YouTube, щоб ефективно говорити правду серед потоків брехні. Такої людини немає! Отже, люди беззахисні перед хвилею інформаційної дезорієнтації. Тому тенденції розвитку християнських ЗМІ сьогодні дуже засмучують, керівництво церковних союзів в них не вкладаються. Це біль мого серця! Можу багато про це говорити.

Християни закрили вуха до вимог часу?

Ми будуємо красиві будівлі з мармуровими сходами і віримо, що по ним до нас на зібрання прийдуть змучені люди. Але це нам треба йти до них. З розвитком інтернету можливість отримати духовну їжу істотно спрощується. Вона вже не тільки в храмі з мармуровими сходами, а на відстані кнопочки. Бог там, де люди, а люди – біля екранів ТБ і моніторів комп’ютерів. Якщо ми цього не зрозуміємо і не станемо вкладати гроші і сили в навчання медіа – служителів, то наші храми будуть стояти напівпорожніми і будуть заповнюватися тільки за рахунок природного приросту.

Думаю, молодь це розуміє. Хоча і серед технологічно грамотного покоління звучать думки про «прокляття соціальних мереж».

Сьогодні я подаю сигнал SOS всім церквам, всім літнім служителям, які пропустили момент, не побачили, не осмислили ті глобальні зміни, які відбуваються зі світом, і вчасно не створили нові інструменти впливу на людей!

Сподіваюся, мене почують християнські лідери. Прошу зробити розвиток впливових християнських ЗМІ пріоритетним вектором церковної роботи. Це призведе до спасіння людей, до християнізації країн. Ми повинні відійти від лжебіблейского вчення самоусунення церкви від вирішення нагальних проблем суспільства, якому вона повинна служити. Нам потрібна Реформація, і вона пов’язана з медіа.

Я звертаюся зараз до бізнесменів, щоб вони не скупилися фінансувати людей, які можуть формувати біблійний світогляд на рівні країн. Перед нами стоять реальні небезпеки, війна ідеологій, яким треба навчитися ефективно протистояти: на сході «русский мир» з його зубожілою брехливою ​​ідеологією і ліберальне християнство на заході.

Проблема тільки в інертності керівництва церков і союзів?

Проблема криється ще й у тому, що в нашому християнстві немає культури створення медійного контенту на стику духовного світовідчуття, християнського життя і реального фізичного буття. І, отже, немає культури споживання такого медіа продукту.

Подивіться, християни ж не шукають відповідей на конкретні події, на виклики сучасності в християнських медіа, всім все зрозуміло, усі йдуть на якісь загальні ресурси. А як можуть християнські ЗМІ прожити без фінансової підтримки? Створюється замкнене коло, вирватися з якого можуть тільки божевільні ентузіасти, які вірять, що те, що вони роблять, потрібно людям. Через усвідомлення потреби потихеньку вирощується культура споживання. Але для цього потрібен час і потрібні проекти, які змінюють ментальність.

У Вас є ідеї?

«Точка доступу» – одна з програм, ідея якої полягає в тому, щоб в прямому ефірі зробити героя програми доступним для питань глядачів, дати йому можливість висловити свою думку з певний питань, дати йому реальний шанс впливати на мислення людей. Я ніби формую список експертів, лідерів думок, щоб надалі люди могли знати, хто в якій сфері профі і прислухалися до них.

Крім цього, я планую в Києві, а потім і у великих містах світу створити медіа – платформу, мережу студій з робочою назвою «Студія консервативних цінностей», де розумні люди мали б можливість на регулярній основі говорити правду, засновану на цілісному біблійному світогляді, пов’язувати духовне з повсякденним, досліджуючи, що Богу подобається, а що ні. Це стосується, у тому числі, і політичного лікбезу (ліквідація безграмотності, – прим. ред.).

У цьому проекті я хотів би реалізувати два головних завдання: формування ментальності нації та християн, а також виховання лідерів думок, чий голос за правду буде почутий. Хочу, щоб ми вчилися в наших реаліях бути почутими, бути якщо не в ТОПі, то і не на задвірках інформаційного поля, де нас ніхто не бачить, ніхто нас не знає, де все відбувається без нас. Для цього нам потрібно вчитися аналізувати суспільно-політичні події країни і світу.

Оскільки я більше заточений під україно -, і російськомовних християн, тому зміну їхнього менталітету, їхню патріотизацію і виховання їхнього критичного мислення ставлю собі за задачу. Цим я хочу займатися не тільки в Києві, але по всьому світу, де живуть діаспори українців і російськомовних.

Стандарти журналістики однакові для всіх: говорити правду, перевіряти інформацію, зберігати об’єктивність і баланс думок. Я взагалі не розумію словосполучення «пророча журналістика». Поясніть?

Я все-таки не справжній журналіст, не маю відповідної освіти. І не присвячував себе збору новин або збереженню об’єктивності. Я «глас волаючого в пустелі». Словосполучення «пророча журналістика» народилося як спроба побачити Бога, духовні закони в повсякденних явищах, подіях і новинах.

Але повторюся, якщо в століття технологій ми хочемо бути сіллю і світлом, нам треба змінити своє ставлення до християнських ЗМІ, нам потрібно мати стратегічну ідею і посилати дітей вчитися не для того тільки, щоб вони заробляли гроші, а щоб виконували своє покликання, у тому числі і в ЗМІ. Щоб колись святкувати не Реформацію Лютера, а свою!