26 березня відбулося робоче засідання Ради Євангельських Протестантських Церков України (РЄПЦУ) під головуванням старшого єпископа Української Церкви Християн Віри Євангельської, Анатолія Козачка. Представники євангельських церков проаналізували свою адвокаційну діяльність за перший квартал, обговорили плани та підготовку подальшої роботи, а також було презентовано Декларацію про відновлення України.
Ми поспілкувалися з директором Департаменту зовнішніх та міжнародних зв’язків УЦХВЄ Юрієм Кулакевичем щодо останнього засідання РЄПЦУ.
1. Які основні напрямки діяльності РЄПЦУ з українцями за кордоном і які вже фіксуються успіхи?
Звичайно, робота з українськими біженцями за кордоном проводиться переважно їхніми конфесіями з України. Але досвід спільної діяльності у форматі міжконфесійної діяльності в Україні дозволяє говорити про те, що ми можемо залучати старшу діаспору, яка виїхала за останні десятиліття чи тридцять років тому, або навіть діаспору, яка після Другої світової війни виїхала з України, до багатьох важливих ініціатив тепер на допомогу Україні в часі війни. Це зокрема інформування виборців, робота з їхніми виборними представниками в столицях, у парламентах і так далі...
Ну і звичайно поширення найкращих моделей співпраці, досвіду гуманітарної роботи, щоб не винаходили велосипеди, а користувалися перевіреними зразками та моделями роботи. Це завжди в пріоритеті. Говорити про успіхи може ще рано, як кажуть, курчат восени рахуємо. Але якщо взяти Сполучені Штати Америки, то вже цього року ми бачимо ініціативи по створенню такої української платформи. Прозвучали і напрацьовано цілий ряд робочих завдань, де діаспора працює і, я думаю, скоро ми почуємо більше. На прикладі штату Вашингтон спробують організувати ради українських церков, які очікуємо в Орегоні, Каліфорнії та інших [штатах], де велика українська християнська діаспора. Дай Бог.
2. Які зміни простежуємо у стосунках держави та євангельських церков?
Держава залишається державою, церква залишається церквою. Часто це найбільш проактивний і гнучкий інститут громадянського суспільства, який реагує швидко на виклики і можливості, що з’являються в часі війни. Чудово, коли представники державних адміністрацій бачать таку високу громадянську свідомість і священнослужителів, і волонтерів, церковних дияконських команд, і капеланів, і належним чином це оцінюють, бачивши в церкві партнера, а не загрозу. Це чудово, коли бачимо такі зміни.
3. Якою може бути роль Світового Євангельського Альянсу в допомозі Україні?
Від самого початку, точніше з листопада 2021 року, ми почали співпрацювати зі Світовим Євангельським Альянсом на найвищому рівні. Коли повномасштабне вторгнення відбулося, Світовий Євангельський Альянс став одним із наших якісних партнерів в допомозі церквам України, але більше в роботі назовні. Починаючи від візитів, адвокаційних зустрічей, листів по багатьох-багатьох питаннях, які Світовий Євангельський Альянс міг озвучити, включно з пропозиціями з подачі українських церков. Це роль, яку мало яка структура може робити.
Погодьтеся, аж 600 мільйонів віруючих людей, які належать до церков у складі Світового Євангельського Альянсу, роблять його потужним голосом на захист України. Завдяки позиції Світового Євангельського Альянсу регіональні альянси далеко на Сході чи в Латинській Америці чи якійсь частині світу, з якими точно в Україні немає ніяких прямих зв’язків, в перші тижні війни зробили свої відозви, де була і оцінка агресії, і заклик до дії, і підтримка для України. Це було надзвичайно цінно і залишається важливим для нас.
4. Українські християни багато років організовують Національний День Молитви за Україну. Що євангельські християни очікують від цього заходу цим літом?
Очікуємо, що війна закінчиться раніше, дай нам Бог. Але насправді захід готується зі збереженням усіх необхідних вимог з безпеки. Досвід минулого року, коли ми мали молитву в Бучі, показав, що люди, християни, наші брати й сестри дуже спраглі до такого роду зустрічей або заходів. Аншлаг був неймовірний того року. Це дає людям відчуття того, що не всі виїхали, в церквах є так само багато людей і це не просто люди, а люди, які продовжують ревно молитися про Україну і готові приїхати куди треба, щоб зробити щось разом спільно для України, і це чудово.
