Наприкінці січня 1945 року, коли німці відступали на Захід, радянськими військами був звільнений один з найбільших концтаборів часів Другої світової війни – Аушвіц (Освенцим). Це знакова подія в світовій історії, коли держави-союзники викрили безпрецедентні злочини нацистів проти єврейського та інших окупованих народів.
Цей табір побудовано за особистим розпорядженням Генріха Гіммлера ще 1940 року на півдні окупованої німцями Польщі. Увесь комплекс складався із трьох таборів (Аушвіц, Аушвіц ІІ та Аушвіц ІІІ). Перший слугував як адміністративний центр, другий – власне табір смерті, а в’язні третього використовувалися як безкоштовна робоча сила на фабриці.
Організатори комплексу концтаборів переслідували кілька цілей: утримання політв’язнів, інтелігенції окупованих територій; проведення на в’язнях експериментів (наприклад, випробування отруйних речовин).
Та відомим він став, найперше, як місце масових страт євреїв. Їх звозили в Аушвіц та подібні табори з усієї Німеччини, Польщі й інших окупованих територій. Це місце є одним із ключових свідчень проти нацистів, які організували конвеєрний геноцид.
Точну кількість загиблих у таборі вирахувати непросто. Оцінки істориків минулого сильно різняться (від кількох десятків тисяч і аж до дев’яти мільйонів). Однак сучасні дослідники сходяться на цифрах 1-1,7 мільйона вбитих.
З-поміж в’язнів з різних країн, тут утримувалися близько 14,5 вихідців з України. Це були переважно євреї, цигани та представники підпілля й політичної опозиції (в Аушвіці було ув’язнено кілька десятків членів ОУН). Чимало з них були страчені або загинули від голоду та епідемій.
Сьогодні на місці Аушвіцу знаходиться музей з меморіальним комплексом. Понад 700 тисяч відвідувачів щороку мають можливість своїми очима побачити істинне нутро нацистського режиму.
Цього року в Ізраїлі відбулися масштабні заходи спомину жертв Голокосту. Однак подія викликала чимало критики та непорозумінь. Наприклад, багатьох обурила надто поважна роль, яку організатори виділили для російського президента Володимира Путіна, та чергове звеличення СРСР без згадки про його аналогічну злочинну роль. Також занепокоєння викликає похолодання у відносинах Польщі та Ізраїлю через вимоги останнього вибачень за “польські табори смерті” (це абсурдно, адже поляки були такими ж жертвами, а табори смерті діяли під керівництвом окупантів).
Говорити про сучасні політичні конфронтації довкола теми Голокосту важливо, адже немудрі вчинки деяких політиків дають поле для різних маніпуляцій, зокрема і антисемітських. Все це може негативно позначитися для світового консенсусу засудження Голокосту.
Хоча ми живемо у відносно комфортному світі, де чи не на кожному кроці чути гуманістичні лозунги, жахливі факти минулого не можна забувати. Відзначення пам’ятної дати з нагоди 75-річниці звільнення Аушвіца – це ще одне нагадування про масштаби злочинів, на які здатні люди, що вдавали з себе богів.
Проте не варто говорити, що подібне зло залишилося лише на сторінках історії. Сьогодення також ставить перед нами питання: чи не доведеться зіткнутися з потворним обличчя тоталітарного устрою, де свобода замінена руйнівною масовою ідеологією. Напевне, ми не побачимо крокуючих есесівців на вулицях міст, але суспільні й технічні трансформації ХХІ століття відкривають чимало не кращих сценаріїв для обмеження свободи в майбутньому.
