2 січня 1492 року вважається датою завершення Реконкісти і звільнення Піренеїв від мусульманських завойовників.
Ще з VIII століття Піренейський півострів завоювали мусульмани, що прийшли з Північної Африки. Реконкіста (відвоювання) розпочалася в тому ж таки VІІІ столітті, однак затягнулася аж до кінця XV. Повному звільненню Європи від арабів передували кілька століть невпинної боротьби й поступового просування на південь півострова.
Завершити відвоювання випало на долю найвідоміших іспанських монархів – короля Фердинанда IІ Арагонського та королеви Ізабелли І Кастильської. Вони стали відомі не лише прагненням побудови потужної й об’єднаної держави, але й відновленням католицизму на півострові (хоча часто надто радикальними методами), за що стали відомі як “католицькі королі”.
Власне 2 січня після тривалої облоги відбулося падіння Гранади – останньої контрольованої арабами території Піренеїв, що стало кульмінацією Гранадської війни (1482-1492). Ця ж подія сприяла і об’єднанню Іспанії, яка тепер була здатна не лише контролювати свої землі, але й споряджати експедиції за океан, На певний час це зробило Іспанію найпотужнішою державою з імперським потенціалом.
Відвоювання європейцями своїх земель в мусульман мало глобальні наслідки для світу. Завершення Реконкісти було одним з передвісників Нового часу, своєрідною перемогою західного світу та європейської культури.
Але згадка про Реконкісту – це не лише сентиментальний екскурс в минуле, але й питання про європейське майбутнє. Якщо у VIII столітті мусульмани відкрито пішли на Європу і намагалися підкорити її з вогнем і мечем, то сьогодні небезпека залишається більш прихованою. В ХХІ столітті армії мусульман не йдуть відкритою війною проти Європи, але загроза ісламізації зміщується в демографічну площину.
Теперішнє “захоплення” Європи є більш поступовим і проявляється, насамперед, через неконтрольовану міграцію, культурну ослабленість сильно дехристиянізованих держав та різницю демографічного потенціалу двох цивілізацій. Тому методи Фердинанда й Ізабелли не можуть діяти сьогодні, бо окупація залишається перманентною, поступовою і її чіткого кордону немає.
Сучасна “конкіста” ісламського світу успішна саме в результаті культурної ослабленості Європи, а тому наш успіх залежить, насамперед, від відродження справжніх європейських цінностей. Під цим поняттям мається на увазі не банальна конструкція, якою часто виправдовують ліві демоліберальні віяння сьогодення, але справжні цінності, на яких століттями будувалася наша цивілізація.
Християнство, патріотизм і верховенство права є очевидними засобами недопущення ісламізації Європи. Християнська віра – найкращий запобіжник поширенню ісламської культури (як 500 років тому, так і сьогодні). Верховенство права – це, насамперед, повага до закону (і міграційного законодавства також), що безпосередньо пов’язано із захистом кордонів, поваги до національних держав та збереженням своєї національної ідентичності.
