Від шкільної парти і до заяв політиків – всюди ми чуємо про необхідність захисту прав люди і про неминучість покарання для тих, хто ними нехтує.
Але не так часто ми занурюємося в суть цих прав і в той контекст, в якому про них згадують. В дуже нездоровому світі ми живемо, коли поняття “прав людини” стало викликати напруження і певне роздратування в християн, а причин для цього є достатньо.
Піднімаючи тему прав людини, без історичного екскурсу не обійтися. Тут основний конфлікт виникає довкола джерел цих прав та власне їх походження. Заангажованість нашої освіти призвела до міфологізації історії прав людини, створивши образ темного безправного минулого та філософів-просвітителів як “винахідників” цих прав. Дійсно, в суспільстві все ще зберігається оманлива думка про Французьку революцію як піднесення ідеї прав людини. Одночасно з цим існує міф про поширення ідеї прав людини як здобутку дехристиянізованого суспільства, своєрідного секулярного морального кодексу.
Однак ці твердження не мають нічого спільного з дійсністю, бо європейська традиція черпає цінність прав ще з Середньовіччя та Нового часу. Велика хартія вольностей (1215), “Дванадцять статей” (1525), Білль про права (1689), Декларація незалежності США (1776), Конституція США (1787) – всі ці документи були не просто юридичними актами, а результатом християнської цивілізації. Наприклад, в Декларації про незалежність США прямо прописано божественне походження прав людини: “Ми вважаємо за самоочевидні істини, що всіх людей створено рівними; що Творець обдарував їх певними невідбірними правами, до яких належать життя, свобода і прагнення щастя…”
Тепер повернемося до проблеми Французької революції. Саме в ті часи людство побачило справжню лицемірність лівого трактування “прав людини”. Проголошуючи людину центром Всесвіту, вони не соромилися з політичних мотивів посилати десятки тисяч на ешафот. Все те ж саме, але в значно більших масштабах, ми побачили з приходом до влади комуністів, на руках яких вже мільйони жертв.
Сучасний дискурс довкола прав людини ставить перед християнами нові виклики. Під лозунгами захисту прав меншин християнську ідентичність постійно таврують як загрозу правам і свободам. Можливість вільно сповідувати власну віру не лише ставиться під сумнів, але збереження християнської ідентичності може стати причиною переслідувань.
Особливий цинізм проявляється в роботі “правозахисників”. Сьогодні ми бачимо, як організації, ніби-то покликані захищати права всіх, на ділі виконують дуже конкретну ліву політичну повістку дня. Рідко можна почути від “правозахисників” про побори в державних закладах, жахливу екологічну ситуацію в Україні, яка впливає на здоров’я всіх, чи, тим паче, захист свободи вільно сповідувати християнські цінності.
Однак в центрі їх уваги, найперше, залишаються права ЛГБТ, мігрантів, боротьба з “побутовим сексизмом”, вираховування відсотків жінок в різних професіях та навіть права тварин. Питання екології, навіть коли піднімаються, то увага звертається скоріше на епатажні заходи екоактивістів, ніж на реальні дії для збереження лісів, водойм тощо.
Державні правозахисні інститути теж не демонструють конструктивних дій. Скоріше навпаки: Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова категорично відкинула поправку Всеукраїнської Ради Церков в законопроект №9031, якою мала б гарантуватися свобода для християн. Цим вона продемонструвала зневагу до прав християн вільно висловлюватися, фактично називати добро добром, а зло злом.
Як бачимо, в Україні дійсно є проблеми з правами людини. Однак шляхи їх подолання пропонуються дуже сумнівні, а подекуди взагалі повторюють комуністичний досвід “захисту пригнічених”. В цих умовах християнам слід дійсно більше приділяти увагу таким темам, порушуючи монополію лівих на правозахист, бо їх відповіді на наявні виклики лише загострюють проблеми.
