13 квітня 1598 року прийнято Нантський едикт, який зупинив тридцятирічний період релігійних війн у Франції.
У цей час королівський престол займав основоположник французької династії Бурбонів Генріх IV Наворський, який був відомий ще й тим, що з семирічного віку за бажанням матері виховувався в протестантизмі.
Поруч з відомими лідерами протестантів принцом Конде і адміралом Каліньї, 15-річний Генріх брав участь у захисті фортеці Ла-Рошель в 1568-1569 рр.
18 серпня 1572 року відбулося весілля Генріха з католичкою Маргаритою Валуа (відомої в літературі як “королева Марго”), що могло примирити протестантську і католицьку партії, але сталося навпаки – протестанти, які з’їхалися на весілля в Париж, під час Варфоломіївської ночі – 24 серпня, зазнали масового винищення з боку католиків. Сам Генріх під загрозою життя змушений був відмовитися від протестантизму і повернутися на деякий час в католицтво до втечі з полону 1576 р.
Надалі Генріх IV Наворський виявився єдиним можливим претендентом на французький трон. Довгий час борючись з католиками, він все ж займав позицію примирення між католиками і протестантами. Прагнучи цього, він погодився в 1593 р. вдруге перейти в католицтво, щоб стати королем Франції, яка на той час вважалася католицькою країною. Так відбулася неймовірна подія у світовій історії – протестант став французьким королем, але при цьому, залишаючись за духом протестантом, перейшов в католицтво, щоб зберегти релігійний мир у своїй країні.
Кульмінацією боротьби за громадянський мир став Нантський едикт. У ньому закріплювалися певні громадянські права протестантів, яких вони раніше не мали – проголошена свобода совісті для протестантів, амністія і відновлення громадянських прав, в тому числі право на заняття будь-яких посад, а також їх право звертатися зі скаргами безпосередньо до короля.
Виконання Нантського едикту гарантувалося передачею в самоврядування гугенотів 150 фортець. Нантський едикт зменшив напруженість в релігійній сфері аж до жовтня 1685 року, коли він був скасований онуком Генріха IV Людовіком XIV, що викликало масову еміграцію протестантів із Франції та призвело до нового періоду напруженості як з сусідами, так і всередині країни.
