Цього дня 1709 року помер – один з найвидатніших українських гетьманів. В російській і радянській історіографії ось вже кілька століть на ньому зберігається тавро «зрадника», бо імперії завжди представляють національних героїв поневолених народів як зрадників, боягузів чи злочинців.
Уродженець Київщини, Іван Мазепа отримав гетьманську булаву 1687 року після старшинського перевороту. Як гетьман Лівобережжя він доклав чимало зусиль для об’єднання українських земель, розвитку економіки, а також увійшов в історію своєю меценатською допомогою церквам і монастирям. Він, зокрема, фінансував реконструкцію Києво-Печерської лаври, Софіївського собору та ще десятків культових споруд по всій Україні. Недарма, період розквіту церковного будівництва кінця XVII століття називають “мазепинським бароко”.
Проте кульмінацією його біографії стала Північна війна та антимосковський союз гетьмана зі Шведським Королівством. Це досить відома історія: Іван Мазепа та значна частина козацтва виступили проти Російської імперії, підтримавши у війні Швецію. На той час це був чи не єдиний шанс для Гетьманщини здобути незалежність. Пізніше наступник Івана Мазепи Пилип Орлик описав так умови домовленостей українського гетьмана та шведського короля: Україна мала стати незалежною союзною до Швеції державою; шведський король зобов’язувався надавати військову допомогу козакам у разі небезпеки; на період війни кілька українських міст передавалися під шведське управління; Іван Мазепа оголошувався довічним гетьманом.
Однак після розгрому шведів під Полтавою 1709 року, зазнали краху й незалежницькі прагнення Мазепи та значної частини козацтва. Після битви гетьману довелося перебратися в Османську імперію, де він і ще частина козаків знайшов притулок в Молдовському князівстві.
Іван Мазепа став найвідомішим гетьманом, який відкрито виступив проти Москви та її зазіхань на українські землі. Поразка в Полтавській битві коштувала Україні незалежності та життя тисяч козаків (як тих, хто воював на боці шведів, так і тих, хто був замордований імперським режимом).
Помер Іван Мазепа на чужині, адже повернення в підвладну Росії Україну, однозначно, завершилося б стратою. Однак навіть після смерті імперія не залишила його в спокої. Відразу після виступу проти Петра І, Російська Православна Церква оголосила анафему гетьману, яка залишається і сьогодні. Це очевидний приклад деструктивних наслідків зрощення імперської світської влади та духівництва. Попри величезну фінансову допомогу церквам та сприяння побудові нових храмів, російські патріархи оцінили Мазепу не за благодійну діяльність, не з духовного боку, а суто з політичного. Цим “смертним гріхом”, за який прокляло російське духівництво гетьмана, було цілком державницьке прагнення незалежності та кращої долі для України.
