1 квітня 1557 року Сигізмундом II Августом була затверджена відома аграрна реформа у Великому Князівстві Литовському, яка увійшла в історію як “Волочна поміра” або “Устава на волоки”.
Ідея реформи, яка дозволила б кожному селянинові бути безпосередньо відповідальним за свою землю, належала королеві Боні Сфорці, дружині великого князя Сигізмунда Старого. Активно підтримував королеву в її починаннях її духівник Лісманіні, один з проповідників Реформації у Великому Князівстві, який вважав, що призначення людини найбільш повно реалізується тоді, коли вона має свою справу.
Однак реформи королеви Бони торкнулися тільки її володіння в Гродненському і Кобринському староствах. На початку 1550-тих років Микола Радзивілл Чорний, який вважав Лісманіні одним зі своїх наставників, зацікавився змінами у володіннях Боні Сфорци і побачив ефективність проведених реформ, які розвивали ініціативу і активність селян і робили сільське господарство більш продуктивним.
У 1556 році спеціальна комісія на чолі з вільнюським воєводою кальвіністом Миколою Радзівіллом Чорним і за участю земського підскарбія кальвініста Астафея Воловича і Петра Хвальчевского підготувала реформу для ВКЛ. Її суттю була нормалізація податків з селян через наділення їх землею розділеною на “волоки” (21,37 гектара) з урахуванням її врожайності. Якщо сім’я отримувала волоку землі, то платила повний податок, якщо половину волоки, то відповідно і розмір податку знижувався на половину. Це закладало більш справедливий принцип оподаткування, так як раніше розміри виплат часто визначалися умовно, що сприяло різним зловживанням.
Реформа ліквідувала черезсмужжя і вводила прогресивну трипільну сівозміну. Така організація землекористування дозволяла освоювати нові землі і збільшити товарність окремих господарств.
Одночасно створювалися фільварки – великі поміщицькі господарства, які повинні були оброблятися постійними селянами (так звана панщина, але в той час вона становила лише 2 дні на тиждень з волоки, пізніше в результаті деградації моралі землевласників її розмір зріс до 7 днів в тиждень на початку XIX ст.).
Важливим результатом реформи стало збільшення грошового обороту, так як більшість селян була переведена з натурального податку на грошовий – чинш, і тому повинна зв’язуватися з ринком.
Нова система господарювання дала можливість збільшити врожаї зерна, так що жито і ячмінь почали вивозити на продаж за кордон. Статут був конкретним першим законом про охорону навколишнього середовища, так як забороняв ловити рибу під час нересту.
Реформою ліквідувалася селянська громада, тому що селяни отримували у спадок в своє користування волоки і виконували грошові та інші повинності окремо, а не всім селом. Ліквідація селянської громади дозволила розвивати різноманітне виробництво, особливо пов’язане з переробкою деревини, так як частина селян замість роботи на землі почали займатися ремеслом.
З’явилися цілі поселення смолокурів, котлярів, землекопів, шевців, ковалів. Все це сприяло зростанню місцевого ринку та економічному розвитку країни.
До речі, подібні реформи були проведені в Російській імперії тільки на початку XX століття прем’єр-міністром Петром Столипіним, який мав маєток близько Гродно і на власні очі бачив результати реалізації “Статуту на волоки”.
Сама волока виявилася настільки міцною господарською одиницею, що навіть в XX столітті білоруські селяни, набуваючи землю, вимірювали її волоками.
