Сьогодні виповнюється 105 років від дня утворення однієї з найславетніших українських військових формацій – легіону «Українські Січові Стрільці».
Після початку Першої світової війни на українських землях, що входили до складу Австро-Угорщини, вперше з XVIII століття було сформовано військовий підрозділ за національною ознакою, який був своєрідним початком відродження української військової традиції.
Передумовою формування УСС стали утворені на початку ХХ століття в Галичині стрілецькі організації, об’єднані 1913 року в товариство «Січові стрільці». Ще до початку війни вони проходили численні вишколи та військові курси під керівництвом старшин запасу австрійської армії Михайла Волошина та Степана Рудницького. Їх досвід та військовий потенціал повною мірою проявився вже в ході Першої світової війни.
Коли після інциденту в Сараєво (вбивство ерцгерцога Франца Фердинанда) Австро-Угорщина оголосила війну Сербії та Російській імперії, в імперії Габсбургів розпочалася мобілізація населення. На початку серпня 1914 року у Львові формується Головна Українська Рада – міжпартійна організація, що об’єднала українських громадських та політичних діячів. ГУР звернулася до керівництва Австро-Угорщини та безпосередньо Галичини з петиціями, в яких привертала увагу до українського питання в контексті загострення європейської політики та війни з Росією.
Поряд з цим організація звернулася до українців із закликом підтримати саме Австро-Угорщину на противагу Російській імперії, яка проголошувалася «історичним ворогом України». На заклик Головної Української Ради відгукнулося близько 28 тисяч добровольців, охочих вступити до лав австро-угорської армії, що було однією з ключових передумов створення за національною ознакою військового підрозділу з українців. Але імперська влада не допустила існування настільки масштабного мононаціонального військового утворення і зрештою до УСС увійшли тільки 2500 вояків. Це були добровольці як із товариства «Січових стрільців», так і з інших парамілітарних організацій Галичини. Хоча УСС були частиною австро-угорської армії, проте під час офіційного представлення їх у місті Стрий, січовики склали присягу не імперії, а українському народу.
На початку війни українське формування мало завдання охороняти й боронити Карпатські гори, проте пізніше було залучене до боїв у найгарячіших точках фронту. Найбільшими воєнними перемогами «Січових Стрільців» стали оборона Борецького та Ужоцького перевалів, битви за гори Маківка і Лисоня.
Хоча австро-угорська армія та УСС, що входили до неї, зазнали поразки в Першій світовій війні, однак кадровий потенціал січовиків був неоціненний як в контексті Перших національно-визвольних змагань, так і загалом для визвольної боротьби українців протягом усього ХХ століття. Військовий досвід в УСС здобували чимало майбутніх членів УГА та ОУН (наприклад, Євген Коновалець Роман Сушко та інші).
В результаті політичної кон’юнктури, що склалася на українських землях впродовж останнього століття, історії УСС приділялося недостатньо уваги, адже Легіон, що складався з українців та воював на боці Австро-Угорщини не міг отримати позитивну оцінку ні в Російській імперії, ні в Радянському Союзі. Лише після відновлення незалежності України та початку вільного дослідження військової історії нашого народу, у вітчизняній історіографії почали відновлюватися забуті факти військової доблесті українського народу.
