Понад двісті років тому у Франції розпочалася масова націоналізація церковного майна, яка була початком наступу революціонерів на християнство.
Передумов цій кампанії було чимало, проте основна з них – ухвалення в ході Великої Французької революції постанови про націоналізацію церковного майна та розпуск чернечих орденів. Саме революційні події 1789-1799 років нанесли християнству у Франції непоправної шкоди. Тоді ж був затверджений новий Цивільний устрій духовенства, яким світська влада відкрито посягала на внутрішньоцерковне самоврядування. В документі, зокрема, встановлювалися нові умови обрання єпископів (процедура ставала подібною до обрання депутатів і допускала до голосування людей, взагалі не причетних до церкви). Більше того, всі священики при обранні повинні були присягати на вірність нації, закону й королю, що прямо свідчило про конфлікт інтересів світської та духовної влади.
Папа Пій VI засудив 10 березня 1791 року наступ на церкву у Франції, однак антирелігійна політика нової влади тільки посилювалася. Члени Національної асамблеї мали на меті нівелювати вплив християнства на суспільство, а тому передали державі ті функції церкви, якими користувалися всі громадяни. Так, з вересня 1792 року на муніципальну владу були покладені обов’язки реєстру народжених та померлих, видачі довідок про шлюб та навіть дозволялися розлучення (в чому католицька церква відмовляла). Однак на цьому наступ на християнство не завершився: майже через рік Франція відмовляється від церковного календаря на користь революційного (починався новий відлік років від проголошення Французької республіки) та встановлює нові обмеження для священиків.
Причини наступу на церкву наприкінці XVIII століття слід шукати у філософії цього періоду. Дідро та Вольтер увійшли в історію не лише як «просвітники» й натхненники революції, але й затяті антиклерикали. Їх визначна роль у формуванні ідейної основи Французької революції відповідно й позначилася на досить суперечливих законах нової влади. Ба більше, з росту популярності антиклерикалізму та загалом негативного ставлення до церкви постав атеїстичний культ Розуму, послідовники якого глузували з Церкви та християн, влаштовували театралізовані дійства, де висміювали та принижували християнство. Однак цей культ швидко витіснився новою, вигаданою Робесп’єром, псевдорелігією – поклонінням Верховному створінню, яка теж не існувала довго.
Від націоналізації державою майна церкви і до поклоніння ідолам (Верховному створінню) минуло всього кілька років. Наступ світської влади на церкву завжди має духовні наслідки (поширення атеїзму, дискредитація віри, обмеження формування церковної ієрархії). Пізніше французький досвід випробували російські більшовики в СРСР, протиставляючи церкву народу і заохочуючи пограбування храмів і монастирів.
На жаль, сьогодні теж можна спостерігати передачу церковного майна державі, однак найчастіше це відбувається не скільки через антицерковну політику, стільки в результаті відсутності приходу і байдужості людей до релігійного життя, що, як не дивно, сягає корінням ще в XVIII століття.
