6 травня 1758 року народився один з провідних діячів Французької революції – Максиміліан Робесп’єр, відомий як організатор та головний вершитель якобінського терору.
Ця історична постать слугує прикладом лівого тирана при владі, котрий в ім’я «рівності та свободи» здатен знищувати десятки тисяч своїх противників. Він став майже карикатурним образом шаленого революціонера, що силою і терором намагається досягти абсолютного виконання своїх цілей.
Його політична кар’єра розпочалася в 1789 році з обрання депутатом у Генеральні штати. Бувши представником третього стану, він активно критикував не лише королівські спроби реформ, але й монархію загалом. Проте Робесп’єр мав зовсім небагато спільного з Олівером Кромвелем чи тим більше Джорджем Вашингтоном. Він не мав ані християнського фундаменту для державотворення, ані бажання виконувати волю громадянського суспільства.
Революційні події, пов’язані з поваленням монархії, стали лише початком активної політичної діяльності Максиміліана. Його ім’я пов’язують не стільки з самою революцією, як із подіями що відбувалися далі. Змістити з трону короля – це лише частина завдань революціонерів, далі слідували криваві роки перебудови французького суспільства відповідно до задумів творців революції.
Світогляд Робесп’єра у повній мірі відповідав тодішнім тенденціям у колах «просвітителів». Бувши затятим прихильником Жан-Жака Руссо, Максиміліан стояв на ліво-радикальних позиціях, що допомогло йому стати очільником клубу якобінців – найбільш радикального крила революціонерів. Але попри антихристиянський характер Французької революції, Робесп’єр не був атеїстом, але сповідував деїзм – віру в Творця, який залишив своє творіння, визнання лише раціонального божественного начала без пізнання самого Бога. Його релігійні пошуки проявилися у вірі в Верховну Істоту, щоправда, ця віра не передбачала ніякого високоморального способу життя чи взагалі обмежень для своїх дій і бажань.
Після захоплення влади якобінцями, Робесп’єр продовжує наполягати на поглибленні революції шляхом розправи над її противниками. У грудні 1793 сформовано новий уряд з винятковими повноваженнями, а разом з тим розпочався нечуваний терор, спрямований як проти колишніх дворян і просто монархістів, так і проти недостатньо лояльних революціонерів. За терором стояли три конкретні фігури: Луї Антуан Сен-Жуст, Жорж Кутор і безпосередньо Максиміліан Робесп’єр. Вони вирішували, кого стратити, а кого виправдати (практично завжди це були все-таки смертні вироки). Саме в ході якобінського терору був страчений король Франції Людовік XVI та його дружина Марія-Антуанетта
Враховуючи нечуваний розмах заходів, не було видно кінця терору. Після розправи над монархістами і жирондистами Робесп’єр взявся за повністю лівих творців революції – дантоністів та еберістів, що призвело до падіння його популярності в суспільстві. Самі революціонери зрозуміли, яку небезпеку виростила революція, а тому депутати Конвенту підтримали пропозицію його відсторонення з подальшою передачею під суд.
Доля Максиміліана склалася трагічно і досить символічно. Він виносив тисячі смертних вироків, не очікуючи, що й сам потрапить під революційний трибунал. «Революція пожирає своїх дітей»,- слова, сказані Дантоном перед смертю, втілилися в життя, і сам Робесп’єр був страчений на гільйотині.
Приклад Робесп’єра вчергове нам доводить: якими б не були цілі в тирана, він все одно залишається тираном. Можна безкінечно говорити про рівність, любов, демократію і свободу, але справи скажуть значно краще, бо, як говорить Святе Письмо: «По їхніх плодах ви пізнаєте їх!» (Матвія 7:20).
