Сьогодні виповнюється рівно 70 років від дня заснування НАТО. 4 квітня 1949 року у Вашингтоні був підписаний Північноатлантичний договір, який став основою створення Альянсу. Ідея створення Північноатлантичного альянсу була викликана можливим повоєнним реваншем Німеччини та експансіоністською політикою Радянського Союзу.
Договір підписали північноамериканські та західноєвропейські держави. Проте їх об’єднувала не лише військова загроза, але й цивілізаційна спорідненість, що значною мірою стало вирішальним, адже саме НАТО став однією з протиборчих сил у Холодній війні. В основі Північноатлантичного альянсу лежить ідея колективного захисту і забезпечення спільної безпеки для всіх його членів. Цей принцип забезпечується статтею 5 Договору, яка гарантує військову солідарність держав-учасниць: якщо будь-яка з них зазнає військової агресії, то інші зобов’язані діяти спільно проти агресора.
За 70 років існування організації відбулися значні зміни в її складі та географії в бік розширення на Схід: колишні держави Варшавського договору (організації, створеної Радянським Союзом на противагу НАТО) сьогодні є повноцінними членами Альянсу.
Проте сучасний світ ставить нові глобальні виклики перед НАТО і Західною цивілізацією загалом. Сьогодні вже недостатньо лише нарощувати військову могутність чи покладатися на міжнародні механізми вирішення конфліктів, створені ще в ХХ столітті. Російська агресія в Україні, війна в Сирії та конфлікти в інших державах Близького Сходу демонструють нові глобальні виклики: загрози інформаційній безпеці, міжнародний тероризм, гібридність військових конфліктів на тлі відсутності дієвих механізмів їх міжнародного вирішення. Якщо НАТО не зможе дати гідну відповідь актуальним загрозам в сфері безпеки, то може втратити домінування, яке склалося після розвалу Радянського Союзу та краху Організації Варшавського договору, а наслідки цього навіть важко спрогнозувати.
Сьогодні Північноатлантичний альянс все ще продовжує розширюватися, підтримує партнерські взаємини з багатьма державами зі всього світу (наприклад Австралія, Японія, Південна Корея та інші). Проте можна спостерігати і негативні тенденції: все більшого значення набуває політична складова організації діяльності Альянсу. Деяке занепокоєння викликає впровадження в роботу НАТО лівої повістки дня, зайва концентрація на невійськових аспектах існування організації (зокрема націленість Альянсу на підтримку «гендерної рівності» у війську, що не може забезпечувати реальну міць оборонної системи, але є просто наслідуванням політичного тренду).
Попри всі виклики, НАТО залишається одним з небагатьох реальних механізмів забезпечення безпеки для його держав-членів. В умовах російської агресії націленість України на вступ в Альянс є логічною (особливо враховуючи відсутність дієвих механізмів військового захисту, як-от ядерна зброя, від якої держава відмовилася ще понад 20 років тому). Проте одного бажання України недостатньо. Нам доведеться не лише продовжити реформування армії та приведення її до стандартів НАТО, але й вирішити питання захоплених територій, на що може знадобитися не один рік.
