Після відходу Бориса Єльцина від влади, в результаті позачергових виборів в 2000 році, президентом Російської Федерації став Володимир Путін, який до цього очолював російський уряд. На початку його президентства світ поставив питання «who is Mr. Putin?». Відповідь не забарилася і вже скоро світ побачив відродження радянських практик управління у поєднанні з рисами типової східної тиранії.
За майже 20 років фактичного перебування при владі Путін звів нанівець зародки демократії в Росії, які тільки почали з’являтися в 1990-ті роки. За роки його президентства опозиція або була усунута від прийняття рішень, або перетворилася на ручну (Жириновський), або знищена фізично (Нємцов). Путін побудував цілу систему авторитарного правління в гірших традиціях КДБ, вихідцем з якого і був.
Він забезпечив собі популярність завдяки тотальним медіа-маніпуляціям та створенню масштабної російської пропагандистської машини. Ще на початку 2000-х за безпосереднього сприяння російської влади, основні інформаційні ресурси держави зосередилися в руках наближених до Путіна людей. З того часу вони формували паралельний всесвіт в головах росіян (і не тільки росіян), що забезпечувало стабільно високий рейтинг влади. Саме інформаційна гегемонія та особливості російського менталітету (громадянська пасивність, обожнювання влади, економічна недбалість, звинувачення у всіх бідах зовнішні сили) дозволили Путіну не лише залишитися при владі, але проводити злочинну агресивну зовнішню політику в Грузії, Молдові, Сирії, Україні… Через тотальне викривлення інформації та формування феноменів Кисельова-Соловйова російські медіа неодноразово порівнювали з геббельсівською пропагандою. Та й політичний устрій і методи захоплення територій (гібридна війна) стали причиною проведення прямої аналогії з нацистською Німеччиною.
Подібно до Третього Рейху в Російській Федерації влада формувала і відроджувала агресивні та фальшиві культи, які з часом набували абсурдних форм. Путін намагався звести в абсолют культ Перемоги в Другій світовій війні, об’єднати людей довкола ідеї особливої «руської духовності», що породило з одного боку фанатиків, а з іншого абсолютно цинічну молодь, для якої духовність і віра обмежувалися лицемірством РПЦ.
Путінська Росія стала опорою для інших авторитарних режимів , економічною та політичною підтримкою Північної Кореї, Куби, Сирії, Венесуели, Ірану та інших. Зовнішня політика Російської Федерації є фактичним продовженням політики Радянського Союзу. Неоголошена війна проти України знову підняла питання російського шовінізму та імперіалізму, який нікуди не зник після розпаду СРСР, а от зникнення останнього Путін неодноразово називав геополітичною катастрофою.
Протистояння путінській Росії є питанням не лише безпеки її сусідів, але й стабільності в світі. Подібно до Радянського Союзу, Російська Федерація намагається поширити свій вплив на весь світ і формувати порядок денний довкола протистояння рівносильних таборів. Проте світ змінився і цілковите обмеження в доступі до інформації забезпечити дуже складно, тому залишається надія на поступовий спад інформаційної гегемонії Кремля в Росії, а відтак і рейтингу Володимира Путіна.
