14 березня 1990 року З’їзд народних депутатів СРСР ухвалив зміни до Конституції, які позбавили Комуністичну партію монополії на владу. Відповідно до нової редакції основного закону, участь в політичному процесі могли брати різноманітні партії, профспілки, молодіжні та громадські організації.
Ще в 1977 році у Конституції було закріплено однопартійну систему в СРСР. На перший погляд може здатися дивним, що держава, у якій мав місце сталінський терор і повоєнні чистки, 40 років не мала в Конституції такої норми. Але вона була і не потрібною, адже в найбільш трагічний радянський період тоталітарний режим не потребував правової бази для терору. Попри формальну демократичність основного закону 1937 року, в тій державі не було й натяку на верховенство права і права людини. Приводом для закріплення однопартійності став судовий процес над Левком Лук’яненком, дисидентом, який не лише утворив підпільну альтернативну комуністичній партію Українська Робітничо-Селянська Спілка (УРСС), але й наважився кинути виклик цілій системі, за що був засуджений на тривалі терміни. Щоб унеможливити повторення протестного прецеденту, радянська влада конституційно закріпила домінування КПРС.
Після скасування в 1990 році закріпленої в законі монополії Комуністичної партії, швидко почали з’являтися (а також легалізовуватися) організації демократичного та антикомуністичного спрямування. Помилково буде вважати скасування шостої статті Конституції основною причиною появи альтернативних партій та рухів. Це був лише привід розкрити і реалізувати демократичний потенціал, це своєрідний ковток свіжого повітря в закритій сірій дійсності. Ті українські організації, які тривалий час вели підпільну діяльність або були переслідувані владою (Народний рух України за перебудову, Українська Гельсінська спілка та інші) отримали право на легальне існування. Це був початок кінця, старт запущеного механізму розвалу СРСР зсередини шляхом надання альтернативи єдиній лівій ідеології.
Знадобилося менше ніж два роки без комуністичної одноманітності для остаточного краху Радянського Союзу і заборони КПРС. Хоча компартії були відновлені вже в незалежних державах, проте комунізм стрімко втрачав позиції. У деяких країнах (наприклад балтійських) декомунізація розпочалася ще в 1990-х і сьогодні її результати нам очевидні. Тоді в Україні цей процес був пригальмований, проте декомунізаційні закони 2015 року поставили нашу державу на незворотній шлях позбавлення від тоталітарного минулого (хоча, звичайно, хотілося б швидших результатів).
