Організація Об’єднаних Націй визначає сьогоднішню дату як Міжнародний день боротьби за права жінок. На території України святкувати 8 березня почали в Радянському Союзі, що не дивно, адже ідея «боротьби з патріархатом» і пуританським буржуазним стилем життя повністю відповідала марксистському характеру держави.
Раніше це пролетарське феміністичне свято мало назву Міжнародний день жінок-робітниць і протягом всієї історії існування мало яскраве політичне забарвлення. Почалося все ще в середині ХІХ століття з робітничих протестів працівниць текстильної галузі з вимогами підвищення зарплати і покращення умов праці. Але вже на початку ХХ століття цей день отримав явне політичне забарвлення. Коли феміністичні ідеї поширилися в Європі, то їх авангардом був саме комуністичний рух. Німецькі феміністки Клара Цеткін та Роза Люксембург і сьогодні є культовими фігурами для лівих. Вже тоді вони піднімали питання не просто права голосувати, а саме сексуальної революції поряд з революцією пролетарською. Їх біографії та факти з особистого життя яскраво демонструють виключно антисімейний і антихристиянський характер фемінізму.
Сьогодні жінки в Україні мають не менше прав, ніж чоловіки, проте феміністки вимагають значно більшого. В 2019 році їм недостатньо просто законів, вони хочуть абсолютної рівності результатів, а не просто можливостей. Наприклад, порівняння зарплат чоловіків і жінок або вираховування відсотку жінок в політиці чи армії не має ніякого відношення до рівності можливостей (бо всі права вже давно є), але демонструє абсолютно ліві принципи урівняння, коли не беруться до уваги ніякі індивідуальні фактори (бажання жінок, їхні рішення, здібності тощо).
Щороку феміністки проводять свій марш-протест, яким декларують свою позицію. Що ж сьогодні вимагають на жіночому марші? Ратифікацію Стамбульської конвенції з термінами «ґендер» та «сексуальна орієнтація», забезпечення державною охороною феміністичних та ЛГБТ заходів, відповідальність чиновників за «мізогінні» висловлювання в цю категорію феміністки відносять будь-які заяви про важливість реалізації жінки в сім’ї і материнстві. Тавруючи про-лайф рух «репродуктивним насильством», вони підносять легальність аборту до фундаментальних прав людини, хоча навіть суфражистки ХІХ століття були категорично проти абортів. Борючись з об’єктивацією, феміністки ігнорують той факт, що саме вони близько 50 років тому стояли в авангарді сексуальної революції, котра якраз і перетворювала жінок на сексуальний об’єкт.
Їхні вимоги характерні для інтерсекційного фемінізму: «Під загальним терміном «жінки» ми розуміємо багатоманітність жіночих досвідів, ідентичностей та соціалізації, що знаходиться на перетинах раси, класу, віку, сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності тощо», – декларується у вимогах маршу. Сучасна повістка дня феміністок не має відношення до жінок як половини населення, натомість послідовно вливається в загальний лівий рух, поділяючи суспільство навіть не за статевою ознакою, а на «пригнічених» і тих, хто «пригнічує».
Феміністичний рух був і залишається складовою лівої ідеології, десятиліттями руйнує інститут сім’ї, протиставляючи жінок чоловікам та нав’язуючи нові й нові формати співжиття чи «вільних відносин» замість християнського шлюбу.
